Творогин (сміється). Люблю… як би вам сказать… Хоч сам не спробував цього щастя, але люблю Дивитись, як другі втішаються. Та й на весіллі люблю погуляти. Трівай, серце, й тебе околпачимо, і у тебе погуляємо… хе-хе-хе… побий мене Бог!
Ольга. А коли жениха не знайдете?
Творогин (образившись). Хто? я не знайду? За кого ти мене вважаєш, хрещенице? Щоб Творогин, Михайло Іванович, для своєї хрещениці жениха не знайшов?.. Та це… як би вам сказать… поганець я буду, коли орла не знайду… Та що я кажу? ти ж мене знаєш.
Ольга (сміється). А коли жених не захоче мене взяти?
Творогин. Як—то не захоче? Нехай спробує… А ти не турбуйся, серденько: вже коли я візьмусь за діло, то… як би вам сказать… не одчепиться, побий мене Бог! не одчепиться!.. О-ой, ноги щось… як би вам сказать… (Встає й ходе по кімнаті).
Ольга (спочуйно). Що, болять?
Творогин. Треба тільки присісти на хвилиночку — й починають нити… ревматизм давній…. (Роздивляється по стінах фотографії й наспівує).
Во саду—лі, в огородє
Девіца гуляла,
Ножкі тонкі, бока звонкі,
Хвостік закарлючкой…
Ольга (сміється). Що воно за „дєвіца“, Михайло Івановичу?
Творогин. Га? що?.. А, „дєвіца". Хіба ти не догадуєшся?.. як би вам сказать… свиня. Був у нас у полку ротмистр Куросліпов. Уже-ж і митець на вигадки. Було загадки в піснях панночкам загадує. Веселий чоловік був… як-би вам сказать… Чи випить, чи потанцювати, чи на дуель з ким, — молодчага! Ні, тепер таких немає… От тобі жениха такого-б, Олю! враз-би рум'янці на щічках заграли, куди-б і журба ділась, побий мене Бог!
Ольга. Що це ви все жениха й жениха. Чи не думаєте й справді висватать за кого? Нехай вам з вашими женихами!
Творогин. А хіба що?.. Хе—хе—хе… Б'юсь у заклад, що
