Маруся. Нехай йому грець! Попокрутився-б стільки, як я, то й не патякав-би.
Іван. Оттакої… а я що — менш від тебе роблю, чи як? У одного пана поки прибереш у кабінеті та в опочивальні… (Підмітає). У панича сьогодні ти прибирала?
Маруся. Я, а хіба що?
Іван. Та нічого. (Підмітає підлогу і зкоса поглядає лукаво на Марусю). Що воно за плями червоні на руках у тебе? і п'ятерню знать. (Підходить до Марусі й показує їй на шию). Та й на шиї… ой—ой—ой!
Маруся. Ось на! (Тиче йому дулю). Щоб не дуже додивлявся.
Іван (регочеться). Чого-ж ти гарячишся? хіба я що?
Маруся. Замовчи, навісний!
Іван (не перестає реготаться). А здорово він тебе помняв.
Маруся. А щоб тобі заціпило! Ти будеш мовчати? га?
Іван. Хо—хо—хо!
Маруся. (Підбігає й б'є його ганчіркою по спині). На тобі! на тобі!
Іван (одбігає убік і обороняється щіткою). Тю! тю! скажена! чи ти при пам'яти? (Озирається, перебігає на другий бік кімнати й стає в оборонну позу).
Серж (входить з веранди; до Івана). Це ще що за играшки? Геть звідсіль! Не знайдеш иншого місця жартувати, йолопе!
Іван. Я нічого… Ввійшов кімнату підмести, а вона накинулась, мов зінське щеня.
Серж. Ти ще базікать будеш? Геть!
(Іван виходить)
Маруся (знов береться до прибирання). Та й сердиті-ж ви, паничу, аж у мене мороз по-за шкурою пішов.
Серж. А ти й рада з усяким жартувати.
