мистецтво для нас terra incognita. Лише. тому так сталося, що наш Кранах, цілий рік перебуваючи в одному з найкращих музеїв України, на очах досвідчених музейних робітників та фахівців мистецтвознавства, так таки і залишався не впізнаним.
Згадане явище пояснюється, зовсім, не артистичною перевагою инших країи над Німеччиною, а звичайно тим, що німецьке мистецтво «не в моді» було в тих, в чиїх руках до останніх часів перебувало усе художнє багацтво, яким ми зараз володіємо.
Починаючи від коронованих осіб і титулованої знати, що їх смаком обумовлювався склад великих столичних Музеїв і, кінчаючи звичайними панами—колекціонерамн, що з їх збірок Революція утворила музеї на провінції, ніхто в нас німецьком мистецтвом не цікавився. Збирали й купували твори італійського, французького, голанського та фламанського малярства, захоплювалися старими єспанськими майстрами, а німецьким мистецтвом нехтували.
Чому це так сталося, зараз міркувати не будемо, але, як результат—німецьке мистецтво в наших музеях не репрезентовано, а відповідно до цього так мало його ми і знаємо.
В той час, коли знання мистецтва инших шкіл у нас більш-менш розповсюджено, коли, для тих, принаймні, хто так чи інакше з історією мистецтва обізнаний, імена хоч найвидатніших представників італійської, нідерланської та еспанської шкіл звязуються де-якими конкретно-образними асоціяціями, імена німецьких майстрів є майже чуждим, а часто і зовсім пустим звуком.
Радянське будівництво, ґрунтуючи музейну справу не на основі шляхетного смаку, не на примхах моди, а на соціяльно-наукових історично-культурних підвалинах, сподіваємось, згодом виправить цю хибу, знайде мабуть засоби притягнути до наших музеїв і пам'ятки старого німецького мистецтва. Але поки що, ми радіємо, що можемо показати нашим художникам, нашій публиці хоч один його зразок, до того зразок першорядний.
