художникові очевидно імпонувало грати ролю в суспільстві і ми бачимо його на різних почесних громадських посадах: був він тут членом Ради і двічі, навіть, бургомістром. Працюючи для курфірста він не зрікався й приватних замовлень, тримав велику малярську майстерню, де виготовлювалися численні релігійні картини, ікони й портрети, але Одночасно провадив і справи іншого гатунку. Був власником аптеки, що в ній крім ліків, за особливим привілеєм од курфірста, продавалися солодкі вина та пряности; мав друкарню, а потім ще і книжкову крамницю, де вдало торгував реформаційною літературою і «листами»-гравюрами. У Вітенберзі було у Кранаха кілька будинків, що віддавав він в найми, та маєтки в околицях міста. Словом, це був зразковий представник заможнього бюргерства. Не зайве для характеристики «Майстра Луки» зазначити його близькі родинні стосунки з Лютером та іншими діячами реформаційного руху.
Важко сказати що небудь певного про стан містецтва у Вітенберзі перед Кранахом, про те, в якому оточенні опинився він тут, як художник. Є дані, що при дворі ерцгерцога були, і до Кранаха, і разом з ним, якісь художники: працював тут якийсь нідерландський майстер Ганс, стіни Фридрихового палаца було прикрашено фресками; де-який час перебував у Вітенберзі венеціянський художник Якопо Барбарі; здається, навідував його і Дюрер, але ніяких слідів їх діяльности в Вітенберзі не збереглося, ніякої сталої художньої традиції не залишилося; ніякої власної мистецької школи Вітенберг не мав 7).
Тим цікавіша, майже загадкова, зміна, що помічається в манері Кранаха разом з переїздом його до Вітенбергу. Різниця між ранішими, згаданими, його творами до 1504 року і першими ж речами, що написав він у Вінтенберзі, справляє вражіння наче-б то розрива, якоїсь перерви—«eine schwer überbrückbare Kluft», як характеризує її один з дослідників (Glaser).
Майстер, що тільки—но виявив себе новатором, пішов був ледве чи не поперед свого часу по шляху мистецького поступу,—раптом становиться на грунт застарілої архаїки.
