шукав потрібного йому контура,—лінії творчого вагання, а не пасивно упевнені риси копіїста.
Отже наша картина оригінал, а не копія, сумніву тут бути не може.
Не може бути сумніву і в тому, що вона належить до кола Кранаха. Вже зазначені аналогії Кранаховських композицій того-ж сюжету, типи постатів, такі характерні, їх постанови,—на стільки очевидно Кранаховські, що позбавляють од дальніших доводів на користь нашого твердження. Не кажу вже за підпис,—аргумент найбільший для аматорів—найменший для фахівців.
В історії мистецтва ім'я Кранаха стоїть поруч з іменнями Дюрера та Гольбейна, репрезентуючи вищі досягнення Німецької школи XVI століття, також як ймення Леонардо, Рафаеля і Мікель Анджело репрезентують досягнення Італійського Ренесансу.
Коли така паралель взагалі можлива, то роля Кранаха в еволюції німецького малярства набільше підходить до ролі Рафаеля в Італійській школі. Дюрер і Гольбейн, також як Мікель Анджело і Леонардо, це передовсім індивідуальні сили, що їх історичне значіння полягає-; в тому новому, що внесли вони в мистецтво свого часу; в продукції Кранаха, також як і в творчости Рафаеля, елемент персональний відходить на другий план перед елементом загального стилю доби, що в них знайшла найяскравіший свій вираз.
Власне кажучи, навіть «Кранах» це не стільки індивідуальне, скільки збірне, родове ім'я.
Початок XVI століття це був час, коли малярство в Німеччині не вийшло ще зі стану цехового ремества, доба, що від попередньої доби, цілковито безличної організації мистецької продукції, відрізняється ледве тим, що майстер починає ставити на своїх виробах та на виробах своєї школи певний знак, марку, інколи підпис. Але цей підпис не визначає обов'язково власноручну роботу керівника майстерні, голови школи, а лише те, що керівник
