її розітнути, розпилявши паркет вздовш по згаданій ліній замальовки, що їй відповідає середня лінія з'єднання дошок.
Ці спостереження в значній мірі упростили питання про реставрацію. Покорчення розтятих дошок можна було виправити, просто зміцнівши паркет, через що усувалася, як непотрібна, складна і небезпечна операція перенесення картини на полотно; тим більше, що самі дошки, як виявилось, були, досить міцні, не трухляві, що часто бува властивостю старих дощок, і без будь-яких значних пошколжень від шашелі.
Коли ми поділилися цими міркуваннями з проф. Кіпліком, він визнав їх за правильні і не настоював на своїй попередній пропозиції. Після того картину 5-го вересня 1928 р. передано було для реставрації до Майстерні Київської Картинної Галереї художнику Т. І. Децьові.
За умовою реставраційного акту, реставратор мусив був: 1) розітнути картину по лінії замальовки, що проходить вздовж дерева: 2) закріпити паркет; 3) залатати дірку; 4) зняти зверху малюнка забруджений потемнілий лак; 5) зняти замальовки, які виявляться під лаком; б) запунктувати пошколжені місця лаковою фарбою по верстві лаку; 7) домалювати частину голови Адама, яку знищено випадом дошки, не виходячи при цьому за межі вставленого шматка; і нарешті — 8) полакувати картину новим рідким лаком.
Завдання, що на нього було покладено, реставратор виконав блискуче, з великою обережністю, витративши на роботу над картиною більше З-х місяців.
В процесі роботи тов. Деця виявилося, що картина реставрувалася вже двічі, при чому поєднання обох картин належить до часу другої реставрації. Фон картини, як виявилось, в значній мірі перефарбовано олійною фарбою відтінку відмінного від первісного його кольору. Виявилися записи в кількох місцях і на самих фігурах. Ці записи зроблено було колишнім реставратором для заховання дрібних пошкоджень і випадів фарби, при чому, як то звичайно робилося раніше, для замаскування
