Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/93

Ця сторінка вичитана
— 92 —

— Хочби мене хто обсипав золотом і достоїнствами то я волївби сї твої слова, бо чую, що говориш правду, хоч сам не знаю, чим я собі заслужив у тебе на таке добродїйство.

— Бо ти мене пожалував, бось мене пригорнув і уняв ся за мною, і говорив до мене такими словами, яких я перед тим не чула.

Єлена замовкла від зворушеня, а поручник почав на ново цілувати єї руки.

— Будеш менї панею, не жінкою — сказав.

І через хвилю мовчали, лишень він не спускав з неї очий, хотячи собі винагородити довгі хвилї розлуки. Видала ся єму єще гарнїйшою, як давнїйше. І справдї в сїй отїненій сьвітлици, при грі соняшних лучів, що ломали ся в шклянних віконних кружках, виглядала як ті образи сьвятих в мрачних церковних каплицях. А рівночасно било від неї таке тепло і житє, на єї лици і в цїлій стати малювало ся тілько розкішних жіночих принад, що можна було голову стратити, залюбити ся на смерть і любити на віки.

— Від твоєї краси прийде ся мені хиба ослїпнути, — сказав намісник.

Білі зубенята княжни блиснули весело від усьміху.

— Певно панна Анна Божобогата сто разів гарнїйша від мене.

— Так єї до тебе, як приміром циновій мисцї до місяця.

— А імц Ржендзян говорив що иньшого.

— Імц Ржендзян варта дістати в лице. Що менї там по тій панні. Нехай иньші пчоли збирають мід з сего цьвіту, а є їх там немало.

Дальшу розмову перервав прихід старого Чегли, що прийшов витати намісника. Уважав він вже єго за свого будучого пана, отже кланяв ся єму ще від порога, віддаючи поклони після східного обичаю.

— Но, старий Чеглий, возьму я і тебе з панною. А ти єї вже служи до смерти.

— Не довго вже на ню ждати, ваша милість, але доки житя, доти й служби. Бог оден!

— За який місяць, наколи поверну з Сїчи, їдемо до Лубнів — сказав намісник, звертаючи ся до Єлени, — там ксьондз Му-