Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/91

Ця сторінка вичитана
— 90 —

Нїхто єго там не сподївав ся, нїхто не знає, що приїде, щож она скаже, коли єго побачить? От уже і хати підсусїдків, поховані по молодих вишневих садах — дальше село, а єще дальше видно і журавель на двірськім майданї. Намісник стягнув коня і пустив ся чвалом, а за ним єго семени; летїли так через село з дзвенькотом і гамором. Денеде вибігав хлоп з хати, дивив ся і хрестив ся: "Чорти, не чорти? Татари не Татари?“ Болото так бризґало з під копит, що і годї було розріжнити хто їде. А они тимчасом долетїли до майдану і станули перед запертою брамою.

— Гей там! Отвирай!

Гамір, стукіт і гавканє собак викликали людий з двора. Поприбігали отже до брами поперестрашувані, думаючи, що се хиба напад.

— Хто їде?

— Отвирай!

— Князів нема дома.

— Отвирайже поганська дитино, ми від князя з Лубнів, Челядь пізнала вкінци Скшетуского.

— А то ваша милість! Зараз! зараз!

Отворено браму, а втім і сама княгиня вийшла перед сїни і прикривши рукою очи, глядїла на прибувших.

Скшетуский зіскочив з коня і зближивши ся до неї, сказав:

— Імосць не пізнаєте мене?

— Ах, се вашмосць, пане наміснику! Я думала, що се напад татарський. Кланяю ся і прошу до кімнат.

— Вацьпанї певно дивуєш ся — сказав Скшетуский, коли війшли до середини, — видячи мене в Розлогах, а прецї я слова не зломав, бо се сам князь посилає мене до Чигирина і дальше. Казав менї притім затримати ся в Розлогах і спитати о ваше здоровлє.

— Вдячна я єго княжій милости, як ласкавому панови і добродїєви. Чиж скоро думає нас виганяти з Розлогів?

— Не думає він про се зівсїм, бо не знає, що вас треба виганяти, а я що сказав, то і буде. Лишити ся в Розлогах; маю свого хлїба досить.

Почувши се княгиня, зараз повеселїла і сказала: