Ту намісник перервав читанє і запитав Ржендзяна:
— Що ти там кпе наговорив?
— Все добре, — пане! — відповів Ржендзян.
Намісник читав дальше:
- ”… Бо якже менї простачцї рівняти ся з ними. Але сказав менї хлопець, що вацьпан на жадну і дивити ся не хочеш…“
— Тось добре говорив! — сказав намісник.
Ржендзян не розумів вправдї, о що ся розходить, бо намісник читав лист потихо, але зробив мудру міну і кашельнув значучо, а Скшетуский читав дальше:
- ”… І я зараз потїшила ся, просячи Бога, щоби тебе і надальше заховав таким жичливим до мене і благословив нам обом — амінь. Вже я ся так зтужила за вацьпаном, якби за материю, бо смутно менї сиротї на сьвітї, але не смутно при вацьпанови… Бог бачить моє серце, що воно чисте, а що иньшого є простацтво, котре мусиш мені вибачити…“
Дальше доносила гарна княжна, що виїдуть з стрийною до Лубнів, як лиш дороги пооправляють ся, і що сама княгиня хоче виїзд приспішити, бо з Чигирина доходять вісти о якихсь несупокоях межи Козаками, отже лишень чекає на поворот молодих князїв, що поїхали на кінський ярмарок до Богуславя.
- ”Правдивий з вацьпана чарівник — писала дальше Єлена, — що умів-єсь собі навіть стрийну з'єднати.“
Ту намісник усьміхнув ся, пританувши собі, яким то способом мусів з'єднувати стрийну. Лист кінчив ся запевненєм сталої і уцтивої любови, яку винна будуча жінка мужови. Взагалї з цїлого листа видно було дїйсно щире серце, і тому намісник перечитував сей сердечний лист по кільканайцять разів від початку до кінця, повторяючи собі в душі: "Моя мила дівчино! нехайже мене Бог покине, коли я тебе понехаю“.
А опісля почав випитувати ся про все Ржендзяна.
Спритний хлопець здав єму докладне справозданє з цілої подорожи. Приняли єго добре. Стара княгиня випитувала єго про намісника, а довідавши ся що був знаменитим лицарем і повіреним князя, а притім богатим чоловіком, була рада.
— Питала мене також — говорив Ржендзян, — чи єґомосць,
