і сказав:
— З иньшим чоловіком поїдеш вацьпан завтра до Лубнїв.
Подбіп,нта що власне скінчив пацїр, отворив широко очи і спитав:
— А то як? чи вашмосць ту лишиш ся?
— Не я, але серце лишить ся, бо зі мною поїде солодкий спомин. Бачиш, вацьпан, який я зворушений, а се тому, що від любови ледво могу віддихати.
— То вацьпан залюбив ся в княжній?
— Не инакше, так як мене вашмосць бачиш. Сон втїкає від мене, і лишень маю охоту до зітхань, так що мало не розплину ся як пара, — а говорю се вацьпанови тому, що маєш чутливе серце виголоднїле без любови, тож легко зрозумієш мою муку.
Пан Льонґін почав сам зітхати, на знак що розуміє, що то є любов, і по хвили запитав жалісно:
— А може вацьпан також слюбував чистоту?
— Питанє васцї не є до річи, бо колиби всї зачали так слюбувати, то ґенус гуманум (рід людський) мусївби згинути.
На се війшов слуга і перервав дальшу розмову. Був то старий Татарин з бистрими чорними очима, і з висохлим, поморщеним лицем. Війшовши, моргнув на Скшетуского і запитав:
— А чи не треба чого вашмосцям? може по чарцї меду до подушки.
— Не треба.
—Татарин наблизивши ся до Скшетуского, проморкотїв:
— Маю для В. пана слівце від панни.
— Будьже для мене Пандаром! — закликав утїшений намісник. — Можеш говорити при сїм кавалєрови, бо він вже знає мій секрет.
Татарин добув з рукава кавалок стяжки.
Панна присилає В. панови отсю ленту і наказала сказати що вас любить з цїлої душі.
Поручник вхопив лепту і почав єї цїлувати і до груди притискати, і доперва успокоївши ся трохи, запитав:
— Що тобі сказала повісти?
— Що любить вашмосць пана з цїлої душі.
