Був се чоловік середних лїт, блїдий і худий, з обличем аскета, що нагадувало византийські образи сьвятих. Довге волосє, що передвчасно посивіло від нещасть і болю, спадало єму аж на рамена, а замість очий мав дві червоні ями; в руках тримав мосяжний хрест, котрим почав благословити кімнату і всїх присутних.
— В імя Бога і Отця, в імя Спаса і Сьвятої Пречистої — говорив — єсли ви є апостолами і приносите добрі новини, витайте в христіянських порогах. Амінь!
— Вибачте вашмосцьове, — сказала тихо княгиня, — він має розум помішаний.
Василь все благословив всїх хрестом і говорив дальше:
— Так як написано в апостольських книгах: ”Ті, що пролиють кров за віру, будуть спасенні; котріж поляжуть для земських дібр, для зиску або добичі, — будуть осуджені…“ Молїм ся! Горе вам, братя! горе менї, бо ми воювали задля добичі! Боже, будь милостив нам грішним! Боже, будь милостив… А ви, мужі, що прибулисьте з далека, які новини приносите? Чи єсьте апостолами?
Замовк, і здавало ся, що чекає на відповідь, отже намісник відповів по хвили:
— Далеко нам до такої високої ранґи. Ми є тілько жовнїрами, що готові полягти за віру.
— То будете спасенні — сказав слїпий — але для нас не надійшла година визволеня… Горе вам, братя! горе менї!
Послїдні слова вимовиви майже з зойком, а на єго лици малювала ся така безмірна розпука, що гостї не знали, що робити. Тимчасом Єлена посадила єго на кріслі, а сама побігла до сїний і вернула за хвилю з лютнею.
Тихі звуки лютні полетїли по кімнаті, а їм до втуру почала княжна сьпівати набожну пісню:
Вкажи дорогу, о Всемогучий,
Бо як паломник на роздорожу,
Як той човен на синім морю,
Блуджу, блукаю.
