Лубнїв далека єще дорога, то не погордите моїм і моїх синів дахом, під котрим вам будемо раді. Ми з Розлогів Сїромахів, я вдова по по князеви Курцевичеви-Булизї, а се не моя дочка, але дочка по старшім Курцевичеви, по братови мого мужа, що віддав нам сироту під опіку. Сини мої тепер в дома, а я вертаю з Черкасів, кудим їздила, щоби помолити ся перед образом сьвятої Пречистої. Аж ось се підчас повороту стрінула нас ся пригода і колиби не услужність вашмосцїв, то хибаби нам довело ся на дорозї ночувати.
Княгиня говорилаби була єще довше, але от показали ся на скрутї скоро надїзджаючі вози окружені службою посла і жовнїрами пана Скшетуского.
— То їмосць панї вдова по князеви Василеви Курцевичеви? — спитав намісник.
— Нї! — заперечила скоро і якби з гнївом княгиня. — Я вдова по Константинови, а се є дочка Василя, Єлена, — сказала, показуючи на панянку.
— Про князя Василя богато в Лубнях оповідають. Був се жовнїр великий і повірник небіщика князя Михаїла.
— В Лубнях я не була — сказала гордо Курцевичева — і про єго жовнїрські заслуги не знаю, а про єго пізнїйші поступки нема що згадувати, бо і так всї про них знають.
Чуючи се, князївна Єлена склонила голову на груди, як квітка підтята косою, а намісник відповів скоро:
— Сего вацьпанї не говори. Князь Василь, засуджений через страшну ошибку людської справедливости на утрату майна і житя, мусїв утїкати, але пізнїйше викрила ся єго невинність, що в своїм часї оголошено і привернено єго назад до слави і чести; а слава повинна бути тим більша, чим більша була кривда.
Княгиня подивила ся бистро на намісника, і в єї неприємнім, острім обличу виразно відбив ся гнїв. Але пан Скшетуский, хоч молодий, мав в собі тілько якоїсь лицарської поваги і так ясне лице, що не сьміла єму нїчого відповісти, натомість звернула ся до князївни Єлени:
— Вацьпаннї того не треба слухати. Іди і доглянь, щоби пакунки переложено з карити до возів, на котрих за позволенєм їхмосцїв
