пять лїт серце рве ся до любови, рід гине, а трох голов як нема, так нема!.. Такий то і Зервікаптур з мене. Посьміховисько для людий, як зівсїм слушно говорить пан Заґлоба, що я все терпеливо зношу і офіровою ласцї Спасителя.
Литовець почав так тяжко зітхати, що аж єго інфлянтська кобила, певно зі співчутя до свого пана, почала жалісно стогнати і хропіти.
Тілько лишень можу сказати вашмосцї — сказав намісник, — що коли під князем Яремою не знайдеш нагоди, то хиба не знайдеш нїколи.
— Дай Боже! — відповів пан Льонґін — длятого і їду просити князя о ласку.
Дальшу розмову перебив їм надзвичайний лопіт крил. Як вже сказано, тої зими птаство не повідлїтало до вирею, ріки не позамерзали, і длятого було скрізь повно всякого птаства, особливо понад багнами. Власне в сїй хвили поручник з паном Льонґіном доїздили до берега Кагамлика, як над їх головами зашуміло цїле стадо журавлїв, що летіли так низько, що можна було до них дручком докинути. Стадо летіло з страшенним вереском і замість запасти в очеретах, піднесло ся несподївано в гору.
— Летять, якби що за ними гонило — сказав пан Скшетуский.
— А он! бачиш васць — сказав пан Льонґін, покаючи на білого птаха, що перетинаючи воздух скісним летом, старав ся підлетїти під стадо.
— Сокіл, сокіл! не дає їм запасти! — кликав намісник. — Посол має соколи, мусїв їх пустити.
В тій хвилї пан Розван Урсу надїхав чвалом на чорнім анатолськім кони, а за ним кількох слуг.
— Пане поручнику, прошу на забаву — сказав.
— Чи се сокіл вашої чести?
— Так, знаменитий ловець, побачиш вашмосць...
Пігнали в трійню наперед, а за ними з обручем сокільник Волох, що з очима зверненими на стадо кричав зі всеї сили заохочуючи сокола до борби.
Відважний сокіл вже тимчасом примусив стадо підняти ся в гору, а потім сам підлетїв як блискавиця в гору єще висше і
