Читай васць!
Пан Cкшетуский почав читати:
— "Под твою милость прибігаєм, Богородице Дїво...
— А деж ту є що про Волохів? що васць говориш? — се молитва!
— Читай васць дальше.
— "Щобисьмо ся стали гідними Христових обітниць. Амінь.“
— Но, а тепер питанє...
Скшетуский читав:
— "Питанє: Чому волоська кінниця називав ся легкою? — відповідь: Бо легко втїкає. Амінь.“ — Гм! правда! Алеж бо се дивна мішанина в сій книжцї.
— Бо се жовнїрська книжка, в котрій крім молитов находять ся ріжні війскові інструкциї, з котрих можна научити ся про ріжні народи, котрі з них лїпші а котрі підлїйші; що до Волохів, то показує ся, що вони труси, а при тім великі зрадники.
Що зрадники, то річ певна, бо се видно і по пригодах князя Михаіла. По правдї, то і я чув, що се жовнїр вже з природи нїкчемний. Правда, що князь має одну знамениту волоську хоругву, в котрій є пан Биховець поручником, але беручи стисло, то в сїй хоругві, не знаю, чи є двайцять Волохів.
— Як же вашмосць міркуєш, пане наміснику, чи богато людий мав князь під оружєм?
— Буде з вісїм тисяч, не числячи Козаків, що стоять по паланках. Але говорив менї Зацьвілїховський, що тепер князь вербує нових людий.
— То може дасть Бог, що підемо на яку нову виправу?
— Говорять, що готовить ся велика війна з Турком, і що сам король мав вирушити з цілою силою Річи посполитої. Знаю також, що дарунки для Татарів зістали затримані, а прецїнь они сидять тихо і не сьміють розпустити своїх загонів. Про се чув я і на Кримі, де мене так ласкаво принято певно тому, що є поголоска, що як король рушить ся з гетьманами, то князь мав ударити на Крим і до чиста Татарів знищити. Бо і певна річ, що сеї роботи другому не дадуть.
Пан Льонґін підніс в гору руки і очи.
— Дай се Господи милосерний, дай таку сьвяту війну, на
