серця, що Гануся усьміхала ся так само до него, як і до пана Биховця з волоської хоругви, як до пана Вурцля з артилєриї і до пана Володийовского від драґонів, а навіть до пана Барановского з гусариї, хоч сей послїдний був вже добре шпаковатий і шепелявив, бо єму куля з самопалу розбила піднебінє. Наш намісник бив ся вже навіть на шаблї за Ганусю з паном Володийовским, але коли довело ся задовго сидіти в Лубнях без якоїсь виправи на Татарів, то кучно єму було навіть коло Ганусї, і коли треба було іти в похід — то ішов з охотою, без жалю і без споминів.
Та знов і повертав з радостию. Отже тепер, вертаючи з Криму полагодивши успішно поручені собі справи, підсьпівував весело і герцював конем їдучи побіч пана Лонґіна, котрий сидячи на великанській інфлянтській кобилї був, як завсігди, сумний і зажурений. Вози посольства, жовнїрська сторожа і челядь лишили ся значно по задї.
— Наш пан посол лежить на возї як колода і спить весь час — сказав намісник. — Чудасиї мені оповідав про свою Волощину, аж заснув. Нема що казати! Край богатий, клїмат лагідний, золота, вина, бакалій і худоби мав подостатком. Прийшло менї отже на думку, що наш князь з сином Могилянки і має таке саме право до господарського стілця, як хто иньший. А князь Михаїл прецїнь доходив сих прав. Не першина то нашим панятам Волощина. Побивали вже там нераз і Турків і Татарів і Волохів, і Семигородцїв...
— Але нарід там мякший, чим у нас, як менї пан Заґлоба росказував в Чигиринї, — сказав пан Лонґін — а колиби і єму не вірити то в книжках до набоженьства а доказ що се правда.
— А се як в книжках?
— Я сам маю таку книжку і можу єї вашмосцї показати, бо єї завсїгди з собою вожу.
Сказавши се, відчепив тороки при сїдлї, і, добувши невеличку книжочку, оправлену старанно в телячу шкірку, насамперед поцїлував єї побожно, а опісля, перевернувши кільканайцять карток, сказав: