Над берегами Сули, шуміли величезні лїси, майже недотикані людською рукою; місцями по позападаних берегах Сули, Рудої, Слїпороду, Коровая, Пчоли і иньших більших і меньших рік і допливів, творили ся мокляки, порослі густими корчами і лїсами, а в части луками. Ті лїси і багнища були безпечним прибіжищем для всїлякого рода зьвіри; по найтемнїйших лїсових закутинах жили безчисленні стада бородатих турів, медведїв і диких свиний, а коло них сїрі громади вовків, рисїв, кун, серен і сугаків; по багнах і річних ковбанях будували бобри свої домівки, а про сих бобрів ходили вісти на Запорожу, що межи ними є столїтні старцї, білї як сніг зі старости.
На високих сухих степах буяли стада диких коний. По ріках було повно риби і водного птацтва. Дивна се була земля, напів сонна, але носяча слїди колишнього людського житя. Всюди було повно попелищ з якихсь прастарих городів; всюди було повно могил новійших і старших, порослих вже дібровами. І ту, так як на Диких Нолях, вставали по ночах духи і опирі, а старі Запорожці оповідали собі при ватрах дива про се, що ся часами діяло в сих лісних нетрях, з котрих доходили витя якихсь незнаних зьвірів, напів людські а напів зьвірячі крики, страшні гамори, неначеб там відбували ся битви або лови. Під водами відзивали ся дзвони позатоплюваних міст. Земля не була гостинна і мало доступна, місцями розмякла, місцями без води, спалена і суха, а до мешканя небезпечна, бо поселенців, які лиш сяк так осіли ся і загосподарували ся, нищили татарські напади. Відвідували єї тілько Запорожці за бобрами, зьвіром і рибою, бо в часї мира більша часть Низовців розходила ся з Сїчи на лови, або як говорено: на "промисл“, по всїх ріках, ярах, лїсах, і комишах, бобруючи по місцях, про котрі навіть мало хто знав.
Однак осїле житє старало ся загнїздити ся на сих землях, так як ростина, що старає ся, де може, причепити ся до ґрунту корінцями і раз враз зривана, де може, відростає.
Ставали по пустках городища, сади, кольонїї, слободи і хутори. Земля була місцями родюча, а манила свобода. Але на
