— Буде радий васцї.
Ту пан Заґлоба вмішався до розмови:
— Буде князь мати два рожни до кухнї, оден з вацьпана, а другий з твого меча, або найме васцї за ката, або буде на тобі опришків вішати, а може схоче вацьпаном сукно на барву міряти! Тьфу, як ся вацьпан не встидааш, будучи чоловіком і католиком, бути так довгим як серпенс (вуж), або як поганське ратище.
— Слухати гадко — сказав терпеливо Литовець.
— Якаж гідність вашецї? — поспитав пан Скшетуський — бо коли васць говорив, то пан Заґлоба так васцї переривав, що я нічого не міг зрозуміти.
— Подбіпєнта.
— Повсїноґа.
— Зервікаптур з Мисїкішек.
— Маєш бабо радість! Пю єго вино, але нехай буду кпом, як се не поганські назви.
— Давно васць з Литви? — питав дальше намісник.
— От вже дві недїли сиджу в Чигирині. Довідавши ся від пана Зацьвїлїховського, що васць туди будеш їхати, чекаю, щоби під твоєю опікою представити свої просьби князеви.
— Скажиж менї вашмосць, прошу, бо я цїкавий, чому такий катовський меч носиш під пахою?
— Не катовський се, мосцї наміснику, а крижацький, а ношу єго, бо здобутий в бою і від давна в родї. Вже під Хойницями був в литовських руках — тому і ношу.
— Алеж він мусить бути добре тяжкий! хиба до обох рук?
— Можна до обох, можна до одної.
— Покажиж но васць!
Литовець добув і подав меч, але пану Скшетуському відразу рука повисла. Анї ся зложити, анї вимірити удару свобідно. Обома руками дав вже собі раду, але єще було тяжко. Отже пан Скшетуский завстидав ся трохи і звернувс я до присутних:
— Ану, мосцї панове, хто зробить хрест?
— Ми вже пробували — відповіло кілька голосів. — Оден пан комісар Зацьвілїховський піднесе, але хреста і він не зробить.
