сять иньших скочило кіньми у воду і пустило ся вплав до другого берега. Був се шалено відважний вчинок, бо зібрані весною води плили могучійше як звичайно, творячи подекуди численні вири і закрути. Конї, пірвані струєю ріки, не могли плинути просто, і филя почала їх зносити з надзвичайною скоростию.
— Не доплинуть! — кричали хлопи.
— Потоплять ся!
— Слава Богу! О! о! вже оден кінь пішов на дно.
— На погибель!
Конї переплили трету часть ріки, але вода зносила їх щораз більше в долину. Очевидно почали тратили сили і поволи поринали щораз глибше. За хвилю сидячі на них семени були вже по пояс в водї. Минув якийсь час. З Шелепухи надбігли хлопи дивити ся, що ся дїє: вже лишень кінські голови виринали з води а семенам доходила вода аж до грудий. Алеж вже переплинули половину ріки. Нагло одна кінська голова і оден семен зникли під водою, за ним другий, третий четвертий, пятий… Число плинучих зменьшало ся щораз більше. По обох сторонах ріки запанувала в товпі глуха мовчанка, але всї ішли з бігом води, щоби бачити що ся стане. Вже дві треті части ріки перебуті, вже чути тяжкий хропіт коний і заохочуючі голоси семенів; вже видно, що декотрі доплинуть.
Нагло серед тишини роздав ся голос Заґлоби:
— Гей дїти! до піщелїв, на погибель князевим!
Бухнули дими, загреміли вистріли. З ріки долетїли розпучливі крики, і за хвилю конї, семени, все зникло. Ріка була пуста, лишень десь дальше, зачорнїв часом кінський живіт, а часом майнула червона шапка семена.
Заґлоба дивив ся на Єлену і моргав.
