Була се пекольна ніч, а здавало ся, що нема єї кінця. Заґлоба вижебрав кварту горівки, сам пив і присилував княжну, щоби також напила ся, бо инакше би зімлїла, або впала в горячку. Вкінци днїпрова филя почала білїти ся і полискувати. Заґлоба хотїв ся як найскорше переправити на другий бік. На щастє вже і пором направлено. Але при нїм счинив ся великий стиск.
— Місце для дїда, місце для дїда — кричав Заґлоба, тримаючи перед собою межи витягненими руками Єлену і боронячи єї від стиску. — Місце для дїда! До Хмельницького і до Кривоноса іду! Місце для дїда добрі люди, молодцї любі, щоби вас чорна смерть видусила, вас і ваші дїти! Не виджу добре, впаду в воду, хлопця менї втопите. Уступіть ся дїти, щоби вас паралїж покрутив, щобисьте на палях поздихали!
— Досить вас вже ту, чого ся так пхаєте, пором затопите, як вас ту тілько налїзе. Досить! досить! прийде і на вас черга, а як не прийде, то меньше з тим.
— Досить, досить! — кликали сї, що вже дістали ся на пором. — На воду! на воду!
Весла запороли воду, пором почав віддалювати ся від берега. Бистра филя зараз єго знесла трохи з бігом ріки, в напрямі Демонтова.
Перебули вже половину дороги, коли на прохорівськім березї дали ся чути крики і накликуваня. Межи товпою, що лишила ся над водою счинило ся страшне замішанє, одні утїкали як шалені до Демонтова, другі скакали в воду, кричали, махали руками, або кидали ся на землю.
— Що се? що ся стало? — питали на поромі.
— Ярема! — крикнув оден голос.
— Ярема, Ярема! утїкаймо! — кликали другі.
Весла почали горячково бити об воду, пором мчав ся як козацька чайка по филї.
В сїй же хвили якісь їздцї показали ся на прохорівськім березї.