Від тої хвилї кінчили ся на Сїчи всякі збірні наради, правлїнє отаманів, збори і значінє цїлого товариства. Хмельницький брав в руки необмежену власть. От єще перед хвилею, не хотячи ся наражувати перед розбурханим товариством, мусів ратувати бранця підступом і домагати ся покараня зрадників; тепер був паном житя і смерти всїх. Так бувало завсїгди на Запорожу. Перед і по виправі, хочби вже і гетьман був вибраний, товпа накидала єще отаманам і кошовому свою волю, котрій небезпечно було ся опирати. Але скоро лишень відтрублено похід, цїле товариство ставало ся рівночасно війском підлягаючим війсковій дисциплїнї, курінні отамани офіцирами, а гетьман вождом диктатором.
Для того отже, почувши розкази Хмельницького, отамади кинулись сейчас до своїх курінів. Нарада була скінчена.
За хвилю гук гармат з над брами, що провадила з Гассан Баша до Сїчового майдану, затряс стїнами кімнат і покотив ся зловіщим відгомоном по цїлім Чортомлику, сповіщаючи війну.
Розпочинав він також нову епоху в історії двох народів, але про се не знали анї Сїчовики анї сам гетьман запорожський.
Хмельницький зі Скшетуским пійшли на нічлїг до кошового, а з ними Туга-бей, котрому запізно було вертати на Базавлук. Дикий бей трактував намісника як бранця, що мав бути викуплений за високу цїну, а не як невільника, тимбільше що бачив єго свого часу на княжім дворі як княжого посла. Видячи се, кошовий запросив єго до своєї хати і рівнож змінив з ним своє поступованє. Старий отаман був се чоловік душею і тїлом відданий Хмельницькому, що ним заволодїв до чиста — отжеж зауважав, що Хмельницькому підчас нарад очевидно розходило ся о вратованє Скшетуского. Але здивував ся єще більше, коли, ледви посїдали в хатї, Хмельницький звернув ся до Тугай-бея:
— Тугай-бею! — сказав — кілько думааш взяти викупу за сего
