чали їсти, а коли принесено їм добрий буклаг молдавського вина, вшитий з кізлячої скіри, завязала ся між ними жива розмова.
— От кобисьмо щасливо до дому вернули! — сказав пан Скшетуский.
— То васць вертаєш? а звідкиж прошу? — запитав Абданк.
— Здалека, бо з Криму.
— А щож вашмосць там робив? чи не їздив з викупом?
— Нї, мосцї полковнику: Я їздив до самого хана.
Абданк наставив цїкаво уха.
— Ану то прошу, в гарне вашмосць попав дїло. А з чимже вашмосць до хана їздив?
— З листом Я. 0. Князя Яреми.
— То вашмосць послував. Про щож єгомость князь писав до хана?
Намісник подивив ся бистро на свого товариша.
Мосцї полковнику — сказав — заглядавась в очи опришкам, що тебе взяли на аркан, то твоя справа, але що князь до хана писав, то анї твоя, анї моя, але їх обох справа.
— Дивував ся я перед хвилею, що єгомость князь так молодого чоловіка до хана послом вислав, але по відповіди васцї вже ся не дивую, бо виджу, щось молодий лїтами, але старий експерієнциєю (досьвідом) і розумом.
Намісник ликнув легонько схлїбляюче слово, тілько вуса підкрутив і питав:
— А скажиж менї вашмосць, що ти робиш над Омельничком, і як ти ся тут сам взяв?
Не є я ту сам оден, лиш я своїх людий лишив по дорозї а їду до Кодака, до пана Ґродзїцкого, котрий там є начальником над президиюм (залогою) і до котрого єгомость гетьман великий вислав мене з листами.
— А чому васць не байдаком, не водою?
— Такий був ординанс (росказ), від котрого менї відступити не годить ся.
— То дивно, що єгомость гетьман видав такий ординанс, бож власне на степу попав ся васць в таку біду, котрої певно бувбись не зазнав, як-бись їхав водою.
