іовіди. Дехто почухрав ся в голову, дехто сплюнув і цїла депутация вийшла мовчки з кімнати.
Скшетуский був вратований.
Вийшовши на майдан депутация заявила очікуючій товпі, ш;о Ляха не будуть карати, бо се бранець Тугай-бея, а Тугай-бей, каже ся, розсердив ся. На майданї зараз почали повторяти: "Тугай-бей розсердив ся!“ розсердив ся! розсердив ся! — а за кілька хвиль якийсь переразливий голос почав сьпівати коло розложеного огню:
|
"Гей! Гей! Тугай-бей, |
Скоро тисячі голосів повторяло: "Гей! Гей! Тугай-бей!" — і так повстала одна з тих пісень, котрі опісля, неначе вихром розносили ся по цілій Украінї і гомоніли при струнах лїр і теорбанів.
Але нагло і пісня зістала перервана, бо через браму зі сторони Гасай Баші влетіло кільканайцять людий і перепихаючи ся через товпу з криком: "з дороги! з дороги!“, зі всїх сил спішило до радного дому. Отамани збирали ся вже до виходу, коли сї нові гостї впали до кімнати.
— Письмо до гетьмана — закликав старий Козак.
— Звідки ви?
— Ми з Чигирина. День і ніч ідемо з письмом. Отсе воно.
Хмельницький взяв лист з рук Козака і почав читати. Нагло єго лице змінило ся, перервав читанє і сказав грімким голосом:
— Панове отамани! Гетьман великий висилав на нас сина Стефана з війском. Війна!
В кімнаті счинив ся дивний гамір, не знати, чи гамір радости, чи перестраху. Хмельницький виступив на середину, взяв ся під боки, з єго очий сипали ся блискавицї а голос гремів розказуючо:
— Курінні отамани до курінїв! Ударити з гармат на вежи! Порозбивати бочки з горівкою! Завтра досьвіта похід!
