ка латина.
Також і иньші отамани почали побрязкувати шаблями, а пан Скшетуский підніс голову єще висше і так говорив:
— Не думай, кошовий отамане, щоби я бояв ся смерти, або боронив житя, або хотїв доказувати свою невинність. Будучи шляхтичом, можу бути судженим тілько через рівних собі, і я не стою ту перед судиями, але перед розбійниками, не перед шляхтою, але перед варварами, і знаю добре, що не випрошую ся від смерти, котрою ви доповните міру свого безправства. Передімною є мука і смерть, але за мною сила і пімста цїлої Річи посполитої, перед котрою дрожіть!
Скшетуский скінчив і єго мова викликала на присутних свого рода вражінє. Отамани споглядали на себе мовчки і через хвилю здалося ся їм, що перед ними не стоїть бранець, але посол могучого народу; а Тугай-бей промуркотїв:
— Сердитий Лях!
Хмельницький мовчав.
Сильне калатана до дверий перервало мовчанку. На майдані власне покінчено з Татарчуком і Барабашом; товариство посилало нову депутацию.
До кімнати війшло кільканайцять Козаків і станувши коло дверий почали говорити:
— Товариство кланяє ся панам старшинї — ту поклонили ся всі по пояс — і просить, щоби їм видати сего Ляха, щоби з ним покінчити так як з Татарчуком і Барабашем.
— Видати їм Ляха! — крикнув Чарнота.
— Не видавати — кликав другий. — Нехай чекають! він посол.
— На погибель! — відізвали ся ріжні голоси.
Відтак притихли всї, чекаючи, що скаже кошовий і Хмельницький.
— Товариство просить; а нї, то само візьме — повторили депутати.
Здавало ся, що пан Скшетиский згублений без ратунку, коли нагло Хмельницький заговорив до Тугай-бея:
— Се твій бранець, — єго взяли Татари, отже бери єго собі.
Тугай-бей витягнув ся ліниво, повів очима по кімнаті і повторив за Хмельницьким, але нїби з погрозою в голосі:
— Се мій бранець! Єго взяли Татари, він до вас не належить.
Депутати пороззявляли роти з дива, на такий аргумент не було від-
