ник? Гей, братя Запорожцї, Татарчук ходив з вами до Криму, а як ходили на Волощину, ходив на Волощину, як ходили під Смоленьск, то ходив під Смоленьск; бив ся з вами добрими товаришами, жив з вами добрими товаришами, і кров проливав з вами, добрими молодцями, і голодом морив ся з вами, добрими молодцями, — так я не Лях, не зрадник, але Козак, ваш брат, а єсли пан гетьман настає на мою смерть, то нехай скаже, чому! Що я єму завинив? в чім показав нещирість? — А ви братя, помилуйте і судїть справедливо.
— Татарчук добрий молодець! Татарчук добрий чоловік! — відізвало ся кілька голосів.
— Ти Татарчук добрий молодець — сказав Хмельницький — і я на тебе не настаю за се, що ти мій друг і не Лях, але Козак, наш брат.
Бо колиби Лях був зрадником, то яби не смутив ся і не плакав, але коли добрий молодець зрадник, коли мій друг зрадник, то мені тяжко на серцю і жаль доброго молодця. А коли ти бував і в Кримі, і на Волощинї і під Смоленьском, то єще більший твій гріх, що ти тепер хотів зрадити перед Ляхом силу і приготованя запорожських війск. Тобі писали, щоби ти єму улекшив, чогоби він зажадав, а скажіть же мостиві панове отамани, чогоби міг Лях жадати? Чи не моєї смерти і моїх приятелїв? Чи не згуби запорожських війск? Отже ти Татарчук винен і инакше нїчого не докажеш. А до Барабаша писав єго стрий, черкаський полковник, друг Чаплїньского, друг Ляхам, що ховав у себе привілєї, щоби їх запорожське війско не дістало, і коли ся так річ має, то ви оба винні і просїть отаманів о помилуванє, і я з вами буду просити, хоч ваша вина тяжка і зрада явна.
Тимчасом з надвору доходив вже не шум і гамір, але неначе лоскіт якоїсь бурі. Товариство хотїло знати, що дїє ся в раднім домі і вислало нову депутацию.
Татарчук почув, що пропав. Зрозумів, що Хмельницький беручи ся за велике дїло, хоче на початку дати відстрашаючий примір для других, щоби здусити в зародї всяку думку про зраду. Тому, мимо того, що проти него і Барабаша було лише підозрінє, побачив, що нема ратунку. Зимний піт виступив єму на чоло, знав, що єго чекає страшна смерть зрадника, а він не хотїв єще умирати. Не зблїд би він перед шаблею, анї кулею, навіть перед палем — але така смерть, яка єго чекала, морозила єго кров, отже користаючи з хвилї тишини, яка запанувала по
