Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/121

Ця сторінка вичитана
— 120 —

великими деревляними будинками. Були се курінї, а радше курінні доми, щось в родї війскових касарень, в котрих мешкали Козаки. Сї курінї були однакової величини і чому полки брали свої назви. В однім кутї майдану находив ся радний дім. В нїм засїдали отамани під проводом кошового, а "товариство“ нараджувало ся під голим небом,висилаючи лишень депутациї до старшини, а часами здираючи ся насильно до радного дому і тероризуючи старшину.

На майданї була велика тїснота, бо кошовий отаман постягав на Сїч всї війска розпорошені по островах, ріках і лугах, отже товариство було численнїйше, як звичайно. Сонце хилило ся вже до заходу, отже завчасу запалено кільканайцять бочок зі смолою; ту і там стояли також бочки з горівкою, котрі кождий курінь мав для себе, а що додавало немало енергії нарадам. Порядку межи курінями пильнували осавули, що мали в руках грубі дубові палицї а за поясом пістолї.

Пилип Захар і Татарчук війшли просто до дому нарад, бо оден як кантарій, а другий як курінний отаман, мали право засїдати межи старшиною. В раднім домі був оден стіл, перед котрим сидїв війсковий писар. Отамани і кошовий мали свої місця під стїнами на шкірах. Але в сїй хвилї місця єще не були позанимані. Кошовий ходив великими кроками по кімнатї, а курінні, позбирані малими купками, розмовляли з тиха, перериваючи собі від часу до часу голоснїйшими проклонами. Татарчук завважав, що знакомі а навіть і приятелї удають, що єго не видять зближив ся отже зараз до молодого Барабаша, що був меньше більше в такім самім пол оженю. Иньші глядїли на них з під лоба, але молодий Барабаш не богато собі з того робив, не розуміючи добре о що ся розходить. Був се дуже гарний мущина, і відзначав ся надзвичайною силою, і сїй силї завдячрав свою ранґу курінного отамана, бо впрочім був на Сїчи славний зі своєї дурноти. Зєднало се єму призвиско Дурного Отамана і привілєй побуджувати старшину до сьміху за кождим словом.

— Почекавши трохи, тай може підемо під воду, з каменем на шиї! — шепнув єму Татарчук.

— А по що? — спитав Барабаш.

— А то не знаєш про листи?