Сїчи про се знають.
— А хто писав? не знаєш?
— До кошового писав князь, бо на листї була печать, а хто до вас, не знати.
— Сохрани Господи!
— Єсли тебе там явно не називають приятелем Ляхів, то нїчого не буде.
— Сохрани Господи!
— Видно, що ся почуваєш.
— Тьфу! До нїчого ся не почуваю.
— А може Кошовий всї листи скрутить, бо єму і о власний лист ходить. Було до него письмо так добре, як і до вас.
— А може.
— Але єсли ся почуваєш, то...
Ту старий кантарій єще більше знизив голос:
— Утїкай!
— Але як? і куди? — питав неспокійно Татарчук, — кошовий поставив на всїх островах сторожу, щоби ся нїхто до Ляхів не передістав і не дав знати, що ся дїє. На Базавлуцї пильнують Татари. Риба ся не перетисне, птах не перелетить.
— То сховай ся в самій Сїчи, де можеш.
— Знайдуть. Хиба ти мене сховаєш межи бочками в базарі? ти мій кревняк!
— І брата рідного не сховавбим. Боїш ся смерти, то ся впий; пяний анї почуєш.
— А може в листах нїчого нема?
— А може...
— От, біда! от, біда! — сказав Татарчук. — Не почуваю ся де нїчого. Я добрий молодець. Ляхам ворог. Але хочби і нїчого в листї не було, чорт знає, що Лях наговорить перед радою? Може мене погубити.
— То сердитий Лях; він нїчого не скаже!
— Бувєсь нинї у него?
— Був. Намастивєм єму рани дігтем; наляв горівки з попелом в горло. Буде здоровий. То сердитий Лях. Кажуть, що на Хортици нарізав Татарів як свиний, нїм єго взяли. Ти за Ляха будь спокійний.
