Над вечером відвідали єще вежу, бо Скшетуский, бачучи перший раз ту далеку степову твердиню, був на все цїкавий. Тимчасом приготовлювано для него в Слобідцї чайки, що заосмотрені в керми з обох кінцїв, були більше поворотними. Завтра рано мав виїхати. Але через ніч майже не лягав спати, роздумуючи, що має робити, зі взгляду на небезпеку, яка єму грозила через се послованє на Сїч. Житє усьміхало ся єму вправдї, бо був молодий, любив і мав жити коло улюбленої; але честь і славу ставив висше над житє. Однак прийшло єму на думку, що війна близька, що Єлена, чекаючи на него в Розлогах, може бути захоплена найстрашнїйшим пожаром, виставлена не лишень на напад Богуна, але також дикої збожеволілої черни, отже брала єго трівога і біль за нею. Степи мусїли вже підсохнути, можна би вже напевно їхати з Розлогів до Лубнів, а ту він сам сказав Єленї і княгини чекати на свій поворот, бо не сподївав ся, щоби буря могла зірвати ся так борзо, не знав, чим грозить їзда на Сїч. Ходив тепер отже скорими кроками по замковій кімнаті, скубав бороду і ломив руки. Що мав робити? як собі поступити? В уяві вже видів Розлоги в огни, окружені воюючою чернию, подібнїйшою більше до чортів нїж до людий. Зго власні кроки відбивали ся зловіщим відгомоном по замкових склепінях, а єму здавало ся, що то вже лихі сили ідуть за Єленою. На валах витрублено гасити сьвітло, а єму здавало ся, що се відголос Богунового рога, і скреготав зубами і хапав за шаблю. Ах, чомуж се він впер ся іти на сю виправу і перебрав єї від Биховця.
Завважив се єго зворушена Ржендзян, що спав коло порога, отже встав, протер очи, пообчищував похіднї, що горіли в желїзних обручах, і почав крутити ся по кімнатї, хотячи звернути увагу пана.
Але намісник потонув зівсїм в своїх болючих думках і ходив дальше, викликуючи кроками приспані відгомони.
— Єґомосць! гей єґомосць!.... — сказав Ржендзян.
Скшетуский подивив ся на него шкляним зором. Нагло збудив ся з задуми.
— Ржендзян, боїш ся ти смерти? — спитав.
— Кого? смерти? що єґомосць говорить?
— Бо хто на Сїч їде, той не вертає.
— А то чому єґомосць їде?
— Моя воля; ти ся до того не мішай, але тебе менї жаль, бось
