Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/101

Ця сторінка вичитана
— 100 —

— На конї і на берег! — закомандрав пан Скшетуский. — Впровадити конї на байдаки і чекати на мене!

Тимчасом в кімнатї старий хорунжий сказав до Заґлоби:

— Чув я, що васць собі заходиш з козацькими полковниками і пєш з ними.

— Про публїко боно, (для загального добра), мосцї хорунжий.

— Маєш васць острий дотеп, і мабуть більший від встиду. Хочеш собі з'єднати Козаків при келишках, щоби опісля в разі побіди, були тобі приятелями.

— Хочбим навіть, будучи турецьким мучеником, не хотїв зістати і козацьким, не булоби в тім нїчого дивного, бо два гриби могуть і найлїпший борщ зіпсувати. А що до встиду, нїкого не прошу, щоби зі мною пив — сам єго випю, і дасть Бог, що менї не буде гірше смакувати від сего меду. Заслуга, як олива, мусить виплинутв на верха.

В тій хвили вернув Скшетуский.

— Люди вже їдуть — сказав.

Зацьвіліховський налив мірку:

— За щасливу подорож!

— І здоровий поворот! — додав пан Заґлоба.

— Буде ся вам добре їхати, бо води страшенні.

— Сїдайте, вашмосцьове, випємо решту. Не великий се анталок. Сїли і пили.

— Цїкавий край побачиш васць — говорив Зацьвілїховський.

— А кланяй ся панови Гродзїцкому в Кодаку! Ей, жовнїр се, жовнїр! Сидить на кінци сьвіта, далеко від гетьманських очий, а порядок у него такий, що дай Боже такого в цїлій Річи посполитій. Знаю я добре Кодак і пороги. За давних лїт, нераз туди їздив, коли подумаю, що все те перейшло, минуло, а тепер...

Ту хорунжий спер сиву голову на руцї і задумав ся глубоко. Настала хвиля тишини; чути було лишень тупіт коний при брамі. Се послїдні з людий пана Скшетуского виїзджали на берег до байдаків.

— Мій Боже — говорив, збудивши ся з задуми Зацьвілїховський — а однак давнїйше, хоч і були непорозуміня, таки були лїпші часи. Ось памятаю так як нинї, під Хотином, двайцять сїм лїт тому назад. Коли гусария ішла під Любомірським до атаку на яничарів, то Козаки в