менстві вона церковно-славянська, в середнїм — мішана), і сам зміст не дуже принадний. Але-ж усе-таки познайомити ся з ним треба, бодай у виїмках. Задля того поручаємо шкільний підручник, що його вживають в українських ґімназіях Австрії: Др. Михайло Пачовський: „Виїмки з українського письменства від XI до XVIII ст.“, Львів, 1911 р., ц. К 1•50. Читаючи сї виїмки, треба кирильські букви вимовляти зукраїнська, а не зросійська так, як читало ся в нас доти, доки Росія не забрала України, й як ще читаєть ся й досї по церквах у Галичинї й на Буковинї, отже: ѣ як ї або і (не як є), восьмеричне и як и, (а не як і, отже на и є два знаки, бо й єри читаєть ся як и), е треба вимовляти твердо, а не як є і т. ин.
Але-ж не тільки з творів старих письменників можна довідати ся про колишнє духове життє наших предків. У допомогу нам стає крім історії („Ілюстровану Історію України“ проф. М. Грушевського, Київ, 1917, повинен не тільки кожен прочитати, але й мати в себе вдома) ще й народня словесність, і то історичні піснї, казки, перекази і т. ин., бо-ж їх складали невідомі творцї в тім часї, коли відбували ся давнї подїї, вони були очевидцями тих подїй, про які складали твори. Але-ж тому, що ті твори не були списані, а переходили від поколїннє до поколїння, справжнї їх слова (текст) дуже переплутували ся, і аж треба було учених, щоб з тих творів вигрібати хоч приближну правду.
Український народ дуже багатий історичними народнїми піснями й переказами. Нема такої подїї в нашій історії, про яку не було-б співанок. Сї піснї мають дуже велику лїтературну вартість, вони виявляють високу культуру нашого народу, тому кождий Українець повинен їх прочитати. Найкраще виданнє сих пісень ураз з поясненнями й історичними помітками се В. Антоновича й М. Драгоманова: „Историческія пѣсни малорусскаго народа съ обясненіями“, т. I і II, Київ, 1874—75, ц. 2•30 карб. за обидва томи. Продовженнєм сїєї працї являєть ся твір М. Драгоманова: „Полїтичні піснї українського народу XVIII—XIX ст.“, ч. I і II, Женева, 1883, ц. К 7•50 і „Нові українські піснї про громадські справи“, Женева, 1881, ц. К 3•50. Є ще багато инших збірників народнїх пісень, але всїх їх прочитати не сила.
Крім того з творів нових письменників XIX в., які старали ся відтворити в своїх писаннях давнину, можна багато дечого довідати ся про життє наших предків. Се т. зв. історичні поеми, історичні повісти, історичні драми і т. ин.
