вживати нераз одного слова на дві ріжні тямки, та тільки через те, що московська мова вживає в такому випадку одного слова. Я спинюся на трьох прикладах, таких, що на них мало ще звернуто досі уваги.
1) Московське „вопросъ“ (quaestio, з того Галичани, за Поляками, і вживають слова „квестія“, Frage) не все можна віддавати нашим словом „питання“, а відповідно до змісту то словом „питання“, то „справа“. „Чи бути, чи не бути — ось питання“ перекладає Куліш, і це так і слід. Але ж: для допомоги товариствам у питаннях торговельного характеру — це недобре; треба б: допомоги у справах торговельного характеру. Таксамо: питання про заснування (справа заснування) кредитових централь, статті по питаннях аґрарної політики (в справі — ще краще: на тему аґрарної політики) і т. д. Я гадаю, що ми не по народньому вживаємо й таких утертих уже фраз, як „робітниче питання“ (справа), „аґрарне питання“, „правописне питання й т. д. — бо ж у нас слово „питання“ має, властиво, тільки значіння „запиту“ — варто б було завернути до „народньої справи“, до слова, що, зі свого боку, має теж багато ріжних значінь („дѣло“, нераз відповідає німецькому Wesen, н. пр. Bauwesen — будівельна справа й т. д.).
2) Моск. „сложный“ не скрізь можна віддавати нашим одним словом „складний“. „Справа буває складна“ (інтеліґенський вислів на загальноєвропейське: „скомплікований“, отже: komplizierte Arbeit — складна праця); але ж, н. пр., у граматичному розумінні „звук“, „слово“ (іменик, приіменик…) „речення“, „присудок“ — можуть бути тільки „зложені“; зате, н. пр., ніж може бути тільки — „складаний“…
3) Те ж саме відноситься до слова „характерный“, що в московській мові вживається в подвійному значінні: характерная черта (charakteristischer Zug), характерно (charakteristich) — й у таких зложеннях, як: „слабохарактерный (человѣкъ)“. Це дві ріжні речі. „Характерна людина“. — це
то, н. пр., буде: він назверх такий і такий, вигляд назверхній, форма назверхня, отже й назверхність, а торговля — позадержавна, позакраєва, обставини — зокільні, околишній світ і т. д. Справжнє чуття народньої мови все нам підкаже, якого прикметника нам коли й де вжити. На це вказує і проф. Синявський у свойому „Пораднику“, стор. 121.
