664
Книга пророка Еремії 7. 8.
30. Синове бо Юдині КОЯТЬ 8Л0 перед очима моїми, говорить Господь, у дому, названому моїм імям, поставили гидоту свою, щоб опоганити його.
31. І построїли висоти Тофєт в долині потомків Енномових, щоб там палити синїв своїх і дочки свої, чого я не заповідував, і що на думку мені не приходило.
32. За те надходить уже час, говорить Господь, що се місце не звати муть Тофєтом і долиною синів Енномових, а долиною душогубною, та й ховати муть в Тофєтї, бо не буде місця.
33. І буде труп сих людей поживоюптаству" піднебесному й дикому 8ЬВІррю, й нікому буде їх відганяти.
34. І перерву по городах Юдиних іпо улицях Ерусалимських сьпіви радості й веселощів, сьпіви про молодого князя й про молоду княгиню, бо вемля тая стане пустинею.
Тими часами, говорить Господь, повикидають із гробів кістяки царів Юдиних і кістяки князів їх, кистяки сьвященників і кістяки пророків і кістяти осадників Ерусалимських.
2. І порозкидають їх перед сонцем іперед місяцем і перед усїм військом піднебесним, що вони за живота свого їх любили й їм служили й ва ними ходили, їх шукали й перед ними припадали. Не збірати муть їх, анї ховати ; вони будуть гноіщем на полі.
3. Тодї воліти ме смерть нїж життєввесь останок того ледачого кодла по всїх місцях, куди я їх повикидаю, говорить Господь Саваот.
4. І скажи їм іще: Так говорить Господь: Хиба ж, як хто впаде, та й не встає, або як хто зібється 8 дороги, та й не вертаєтеся?
5. Чого ж сей люд, Ерусалим, зостається упрямо в одступі? вони цупко держаться заблуду свого й не хочуть вернутись?
6. Я ж пильно прислухався: не говорять вони правду, ніхто не кається в свойму ледарстві, щоб казати: „Що се я вкоів?а Усї звертають на свою путь, мов той кінь, що чвалить у бій.
7. І бусько під небом знає час перелету свого; й горлиця й ластівка й журавель пильнують часу, коли їм вертатись, люде ж мої не знають про Господень роспорядок.
8. Як се ви говорите: Мудрі ми люде,та й закон Господень у нас? Нї, бо перо книжникове перекручує його в лож.
9. Осоромились мудрі книжники, стуманіли й заплутались; вони відкинули слово Господнє; в чому ж мудрість їх?
10. За се пооддаю жен їх другим, тай поля їх иншим господарям, бо всї вони, від малого до великого, дбають тілько про наживу; пророки вкупі з сьвященниками — всі жиють у неправді.
11. І гоять рани в людей моїх легкодушно, приговорюючи: „Спасенне, мир!а А мира нема.
12. Хиба вони соромляться, витворяючи гидоти? Нї, вони нї трохи не стидаються й не червоніють. За те попадають вони між тими, що поляжуть; як надійде час їх карання, поваляться, говорить Господь.
13. До щаду спустошу їх, говоритьГосподь, не зостанеться нї однієї грони на виноградині, анї смоківки на смоківниці, ба й листе опаде, і що дав я їм, відойде від них.
14. Чого ще седимо ? Скуплюймосьдокупи та йдімо в утверджені міста, — там і погинемо; бо Господь, Бог наш, судив нам згинути, й дає нам пити воду з жовчею, за те що согрішали проти Господа.
15. Дожидаємо ратунку, а нема нїчого доброго, — одужання, а перед очима погибель.
16. Від Дану чути вже хропіт конеййого, тремтить уся земля від голосного ржання жеребцїв його; й прийдуть і вожруть землю й усе, що на їй, місто з осадниками його.
17. Ось бо, пошлю на вас гадюк тавасилиски, що проти них нема замовляння, і будуть кусати вас, говорить Господь.
18. Ой коли ж повеселїйшаю в печалі моїй! серце моє млїє в менї.
19. Ось, я чую, як голосять люде мої8 далекої сторони: Чи вже ж бо нема
