490
Книга Йова 18. 19.
2. Докіль словами ще вам перекидатися марно? Нумо лиш, братись за за ум, і тоді поговоримо.
3. Чому вважатись нам за скот ібути пониженими в власних очах на
ших?
4. О, ти, що в досаді своїй душу своюроздираєш! Чи то ж задля тебе опустіє земля та пересунуться скелї з місць своїх?
5. Та ж у безбожного мусить потахнути сьвітло, а 8 огня його не остане й искри.
6. Стемніє сьвітло в домівці його, йсьвічка його загасне над ним.
7. Змаліють кроки могучостї його,й повалить його власний намір його;
8. Бо він попаде в сіть ногами своїми й в плетінках буде плутатись.
9. Спіймають пута ноги його, й грабіжник уловить його.
10. Невидимо розложені по землісилця на його, й западні по дорозі.
11. Кругом страхи лякати муть його, й зневолять його кидатись то сюди то туди.
12. Вичерпавсь ів голоду сила в йому, й погибель готова під боком його.
13. З’їсть тіло його, з'їсть всї членийого перворідна (небувала) недуга смерті.
14. Прогнана буде з домівки в йогонадія його, а се доведе його до царя страхів*.
15. Осядуть в наметі його (чужі),бо стане він уже не його; домівку його посиплють сіркою.
16. Знизу усхне коріннє його, а вгорі зовяне верховіттє його.
17. Щезне про його память із землііі імени його не згадувати муть на базарі.
18. Проженуть його з сьвітла в тьму,я зітруть його з кругогляду земного.
19. Нї сина нї внука не буде в народі його, не зістанеться ніхто в домівці його.
20. День (погибелї) його злякає потом ків, а сучасників обгорне жахом.
21. Такі пробутки беззаконного, оттаке місце того, хто не знає Бога!
відказав Йов і рече:
2. Докіль мучити мете душу моюй торгати мене словами?
3. Вже ж ви й так десять раз соромили мене; чи ж вам не стидно, так тіснити мене ?
4. Коли я й справді провинився, топровина моя на менї зостанесь.
5. А коли вам так любо, величатисьнадо мною й докоряти менї осоромленнєм моїм,
6. То знайте, що се Бог поверг мене’д землі й обвів кругом мене сїть свою.
7. Ось, я кричу: кривда! й ніхто нечує; я голошу, а нема суду (справедливого).
8. Він перегородив менї путь, і я немаю переходу, й розпростер темноту на стежки мої.
9. Зволік із мене славу мою й зняввінець І8 голови моєї.
10. Навкруги опустошив мене, й явідходжу; й, неначе деревину, вирвав надію мою.
11. Він запалав проти мене гнївомсвоїм, і в одно повернув мене в ворогами своїми.
12. Полки його* притягли купою йсправили дорогу собі на мене, та обсіли кругом намет мій.
13. Браттв мов оддалив від мене, азнакомі мої цураються мене.
14. Рід мій покинув мене, й внакомімої забули про мене.
15. Домівники мої й служебки моївважають усі за чужого мене; приходнем став я в очах їх.
16. Кличу раба мого, — він не озивається; мушу моїми його благати устами.
17. Жінка гидує диханнєм моїм, іменї треба вмоляти її згадкою на діти від тіла мого.
18. Ба й малі дїти мене ва покидькувважають: я підведусь, а вони збиткуються надо веною.
19. Всї, що до груді моєї тулились,гордують мною, а ті, кого я любіш, проти мене встали.
20. Поприсихали кістки до кожі н* До найбільшого страху.* * Смерть дїтей, хороба, нужда і т. д.