349
Перва книга Царів 20.
КНЯ8ЯМИ, що прийшли йому на підмогу.
17. Люде 8емських начальників вирушили перші. І вислав Бенадад, і сказали йому: Вирушили мужі з Самариї.
18. 1 повелїв він: Чи вийшли вониз мирним задумом, чи 8 боєвим, хапайте їх живцем.
19. Скоро ж вирушили з городу люде земських начальників і військо ва ним, —
20. Ударив кожен з них на свогопротивника. І повтікали Сирийцї, Ізрайлитяне ж погнались 8а ними. А Бенадад, царь Сирийський, втїк на конї 8 кіннотою своєю.
21. Царь же Ізраїлський вирушивта й забрав конї й колесницї, й 8авдав Сирийцям великий побій.
22. І приступив пророк до царя І8раїлського й рече йому: Держися мужно, міркуй й ровваж, що тобі чинити, бо на той рік наступить знов на тебе царь Сирийський.
23. Слуги ж царя Сирийського говорили йому: Бог їх — се бог гір, тим вони взяли над нами гору; коли б ми бились із ними на поділлі, так певно б ми їх переважили;
24. От же що зроби: відправ усїхцарів із їх місць, а на мість їх постав гетьманів;
25. І назатягай собі стілько війська,скільки погибло в тебе, й коней й колесниць, скільки було коней й колесниць, та й битись мемо з ними на поділлї, так певно подужаємо їх. І послухав він їх ради й вчинив так.
26. На другий год зібрав БенададСирийцїв та й двинув під Афєк на війну проти Ізраїля.
27. Зібрались і Ізрайлитяне, й набравши живності, вирушили їм на зустріч. І отаборились Ізрайлитяне навпроти них, як дві невеличкі козині купки, тим часом як Сирийцї вкрили землю.
28. І прийшов Божий чоловік та йпромовив до царя Івраїлського: Тако глаголе Господь: За те, що Сирийцї мовляли: Господь є Богом нагірнім, а не Богом подолянським, подам я тобі на поталу сю величезну купу, щоб ви зрозуміли, що я Господь.
29. І таборували вони один протиодного сїм день; на сьомий же день прийшло до бою, й вклали Ізрайлитяне одного дня Сирийцїв сто тисячей чоловіка піхоти.
30. Що ж позоставалось, повтікалив город АФеку. Там же обваливсь мур на остальнїх двайцять і сїм тисячей чоловіка. Утік же й Бенадад у місто та й бігав І8 однієї сьвітлицї в другу.
31. І кажуть йому слуги його: Мизачували, що царі Ізраїлські милосердні; позволь же нам одягти чересла наші в веретте, а на голови (шиї) взяти повороззя, та й пійти перед царя Івраїлського; може, він воставить тебе живим.
32. От і попідперізувались вереттєм,а на голови взяли повороззя, й подались до царя І8раїлського та й промовили: Твій слуга Бенадад звелїв тобі сказати: Зостав мене з душею! Відказує той: А він ще жив? Він мій брат.
33. Люде сї взяли те за добрий знакі чимскорше підхопили слово 8 уст його та й промовили: Брат твій Бенадад. Він же каже: Йдіте й приведіть його. І вийшов до його Бенадад, і він посадив його на колесницю.
34. І сказав йому той: Городи, щопозабірав отець мій у твого батька, я верну, й можна тобі мати в Дамаску базарі (про торги), як мій отець мав у Самариї; й я, вчинивши вмову, від’їду собі. І вчинивши з ним умову, (Ахаб) відпустив його.
35. Під той час один 8 пророчих мужів сказав, по паказу Господньому, свойму товаришові: Попобий мене! Той же затявсь бити його.
36. І сказав він до його: За те, щоне послухав еси слова Господнього, скоро пійдеш від мене, убє тебе лев. І як пійшов той від його, наскочив на його лев, та й убив його.
37. І зустрів він другого чоловіка тай каже: Попобий же мене! І попобив його другий до рани.
38. Тоді пророк пійшов, зупинивсьна дорозї, де мусів їхати царь, і зробив себе незнаним, повязавши повязю очі собі.
39. Коли ж царь переїздив мимо, покликнув він до царя й сказав: Раб
