pi викликався реальними соціяльно-економічними умовинами, що їх творив там уже розвинений промисловий і фінансовий капітал. Це надавало европейському соціялістичному рухові не чуттєво-емотивних, але практичних матеріяльних прикмет. Тут боротьба відбувалася на базі конкретно існуючих суспільних і господарських відносин, втягуючи в соціялістичний рух, крім робітничих мас, поважні кадри практичних діячів у політиці, які мали неменший вплив, ніж кабінетні теоретики марксизму.
Інші обставини були в Росії. Її примітивна соціяльно-економічна система, яка до останнього часу мала ще деякі залишки февдалізму, і режим абсолютистичної монархії не творили реальних передпосилок і практичних можливостей для розвитку соціялізму. Робітнича класа там не могла бути ґрунтом для його ідей з тої причини, що її в старій Росії властиво не існувало (в европейському розумінні). Тим менше надавалося до цього півдике і темне московське селянство (абстрагуючи, що селянство марксизм узагалі не вважав відповідним матеріялом для соціяльної революції). І сталося так, що ідеї марксизму полонили ту частину московського суспільства, яка властиво до його теорій не мала ніякого реального відношення, а це інтелєктуальну еліту — інтеліґенцію, ба навіть буржуазію (цей факт доволі дивно виглядає на тлі безапеляційного твердження марксизму, що тільки «побут визначає свідомість…»). Не маючи в умовах існуючого в Росії соціяльно-політичного ладу ніякої змоги застосувати соціялістичні теорії в
