но духових і політичних процесів, що їх переходить тепер московський большевизм в СССР.
З наростанням ворожих до большевизму настроїв у Европі — московська еміґрація зачала доводити закордонній опінії, що большевизм і совєтський уряд не мають нічого спільного з будучою «національною Росією», яка — у відмінність до СССР стане «підставою европейського миру й порядку»…. Це нещирі заяви, і в них уже навчилася орієнтуватися значна частина европейської опінії, яка через найбільш далекозорих своїх представників обґрунтовує погляд, що большевизм і Росія (без огляду на її внутрішні режими) — це тотожнє явище, з однаковими прикметами деструктивизму, хаосу й хворобливих імперіялістичних тенденцій. І це глибока правда! Московська еміґрація — це однаковий по суті з большевизмом духовий продукт із однаковими національними аспіраціями — хоч і розходиться з ним у соціяльних питаннях. І ще зовсім недавно в московських еміґраційних виданнях різних політичних напрямків можна було читати такі симптоматичні заяви:
«Зараз у совєтській Росії творяться нові сили; революція, всупереч самій собі, націоналізується… В випадку війни треба захищати Росію. Невже ж еміґранти в таку хвилину опиняться в таборі ворогів і зрадників батьківщини?! Ні — всі москалі підуть обороняти Росію!»…
Текст цей наводимо з відозви московських «націоналістів-максималістів»… Або ось ще одна характерна формула того ж порядку:
— Треба згадати собі справу, що ніякої тре-
