розторощила стару імперську систему Москви й викинула її культуру на роздоріжжя кризи — отже, щоб ще й тепер її колишня спрямованість була актуальною й можливою! Та досить познайомитися з духовим і політичним наставленням московської еміґрації, щоб переконатися, що воно залишається тим самим, як певне незмінне психопатольоґічне чи маніякальне явище. Беремо з видань представників московської еміґрації кілька сентенцій, які свідчать, що вона продовжує живитися старою духовою спадщиною. Ось вони:
— «Час Росії настане!.. Історія перед кінцем своїм не може не стати всесвітньою, точніше — всеземною… Центром землі між Заходом і Сходом буде Росія…» —
— «В світі сучасности стає все яснішим нерозривний звязок месіянського процесу з Росією…» —
— «В підсвідомості московського народу лежить незломана віра в його месіянське покликання»… —
— «Зміст месіянства заложений у расі, що позначила себе «словом» (словяни), а в народній мові означає себе несенням хреста» (від «крестьянство», що в московській мові означає — селянство. Наша примітка). —
— «Фільософи й мислителі вловлюють світлий образ московського месіянського покликання… Поети й мистці відчувають його серцем, перетворюють його у фарби й звуки; нарід же наш здійснює повсякденний подвиг праці й віри… І недалекий час, коли справжнє обличчя москов-
