вартості, усуваючий усі сумніви, вульгарно-примітивний у своїй ідейно-програмовій концепції, але водночас непримиримий, волевий і рушійний — лише він міг опанувати розвязану революцією московську народню стихію. Що могла розгублена, канцелярійно-академічна, засохла в своїм бездушнім доктринерстві «меншевицька» соціялдемократія протиставити свойому ідеольогічному й ґенетичному «побратимові» — комунізмові в боротьбі за маси?.. Його прямолинійним і вражаючим свідомість московського пів-дикуна гаслам: «Грабуй награбоване…» «Війна палацам, мир хатам»? Не диво, що саме комунізм опанував московські маси.
Вожді сучасного большевизму багато пишуть і говорять про перемогу марксизму в СССР. Між тим ніщо інше, як саме большевицька революція та її наслідки, так яскраво не заперечує теорії Маркса про механічну «обєктивність» історичного розвитку та його закони соціяльної революції. Ніде правди діти… Коли би Лєнін (подібно до деяких соціял-демократичних теоретиків) покладався на самі «закономірності» марксизму, то напевно йому не довелося би дочекати перемоги. Історія, ніби для глузування над Марксом, створила парадокс російської революції.
За Марксом, соціяльна революція мала насамперед назрівати в країнах посиленої концентрації промислово-фінансового капіталу й пролєтаризації мас. Отже економічний, і головне індустріяльний розвиток даної країни, обумовляв її «зрілість» для революції. В 1917. році Росія,
