|
Къ познанью нѣтъ пути намъ безъ пути къ свободѣ, |
Иначе сказать, де нема любови — там нема волі і творчісти, а без них не може бути переходу низших зьявищ в висші в думках і в житті.
«Прошедшее невозвратимо, каже Потебня; но сердечное отношеніе къ нему даетъ урокъ для будущаго, и урокъ этотъ гласитъ: не убій!»[1].
15. Маркевич (1804—1860), відомий як історик Украіни («Исторія Малороссии», в 5 т.), працював теж по етнографіі. Талановитий мувикант, він цікавився народними мелодіями, в 1831 р. видав «Украинскія мелодіи», в 1840 р. «Народные украинскіе напѣвы, положенные на фортепіано». До етнографіі більш торкаеться книжка «Обычаи, повѣрья, кухня и напитки малороссіянъ», яку М. видав в самім кінці свого життя і котра, хоч трохи і хаотична по змісту, все ж свідчить, що М. приглядався до народного побуту, і деякі его фольклорні записи досі заховали вагу, особливо записана ім цікава інтермедія. Коротенькі, але дуже тепло та гарно написані спомини Макарова про Маркевича, про нёго, як освічену, веселу людину, про життя ёго на селі (він був заможний пан) надруковано в Основі, 1861 І.
16. Рудченко род. в 1845 р. в Миргороді, пройшов повітову школу, був співробітником деяких часописів, на службі державній був «по крестьянскимъ дѣламъ» при Киівськім генерал-губернаторі, потім управляющим казенною палатою в Витебську і в Херсоні. Помер Р. в 1905 р. Ёго біографія в «Украіні» 1907 р. Рудченкові належить два збірника «Народныя южнорусскія сказки» 1869 р., в 2 ч., — усего 137 казок, здебільша ніде дотіль недрукованихі, і «Чумацкія народныя пѣсни» 1874 р. з гарною розвідкою «Чумаки въ народныхъ пѣсняхъ». Ця праця і досі мае ціну, як найкраща по чумацтву розвідка.
17. Симон вславився добрим виданням украінських приказок. Книжка вийшла під анаграмою Номис. Симон або Симонов з старого козацького роду родився в 1823 р., скінчів науку в киівськім університеті, учителював в гимназіях ніжинській і неміровській, був директором лубенськоі гимназіі, головою мірового зьізду, якій час головою лубенськоі земськоі управи; останні годи провів в Лубенщині в своім хуторі. В 1861 р. в янв. книжці «Основи» Номис дав докладний етнографичний нарис «Різдвяні святки». Головна праця Н., досі користна, «Украінськи приказки, присливья і таке инше» вийшла в 1864 р. В книжку ввійшло багато старих надрукованих збірничків і що більш но-
- ↑ Потебня, Изъ Запис. по теоріи словесн. 128—138.
