калі, напр., вигадали казку, що на «хохлѣ чортова голова», буцім то апостол Петро побачив, що «хохол» б'ється з чортом, розгнівався і позрубував їм голови, але милосердний Господь приказав йому понадівати їм голови знов, а Петро поспішивсь та й переплутав голови: на чорта надів «хохлацьку», а на «хохла» — чортову. Таким здається великоросам їх «менший брат». Ця ворожа казка зайшла навіть в Харьківщину і инколи «малороси» її росказують сміху ради, не почуваючи й не помічаючи тут гостро ворожого глузування над ними самими.
В Харківщині є инше оповідання про походження українського народу, яке, здається, й складено в нашому краєві. Ишов по полю Христос і св. Петро, а на зустріч їм їде весілля з п'яних мужиків, — кричать, співають, лаються, звістно, п'яні люди. Побачив один Христа й Петра та й гукнув до них: «Чого ви вештаєтесь? Робили б краще хліб, а не тинялись без діла по світу!». Св. Петро й каже Христові потихеньку: «З цього будуть українці, що весь свій вік хліб будуть робити». Далі як гукне з воза другий: «Чого ви тут ходите? Бач, і чобіт на вас нема. Хоч би ходаки (лапті) сплели, а то волочаться, де весілля їде». А Петро знов потихеньку каже Христові: «Від цього чоловіка підуть москалі — лапотники». Далі на возі ще один щось хотів крикнути, та тільки з-п'яну і протяг — ве! ве! Христос так і зробив, що від першого пішли українці — хлібороби, від другого москалі — лапотники, а третього він обернув у відмедя і від нього пішли відмеді [1].
Українець бажає до усього дійти своїм розумом, хоче бути запевненим, що річ обміркована ґрунтовно.
152
- ↑ Ивановъ, Изъ области малор. нар. легендъ, в «Этнографич. Обозр.» 1890 р., № 4, 93–94.
