ми його досягти. Харьківщина велика, а розвідок про неї обмаль. Якось пощастило двом повітам, кубанському та старобільському, позаяк тут здавна процює д-ій Петро Іванов і його численні співробітники з учительства: а про останні повіти відомостей занадто мало, а те, що є, заховано здебільшого в щорічних відчитах міст, земств, просвітних і сільсько-господарських товариств, в одписах губернаторів до міністерства внутрішніх справ, в консисторському архиві і т. д., — в неогляднім морі папірової справи. Через те усяке загальне оповідання про Слобожанщину, особливо про селян, необхідно поверхове і тимчасове; з часом треба його переглядати і поліпшати відповідно новим розвідкам і новим матеріалам. На цю книжку треба дивитись з такого погляду, як на першу спробу наукового викладу що до еволюційного життя Слобожанщини на протязі трьох віків, по можливости з усіх боків — станового, промислового, що до торговлі, побуту, сім'ї, школи, переселення, словесности і т. д.
Про слобожан, їх побут і вірування надруковано чимало розвідок за старі й нові часи — Каразина, Квітки-Основ'яненка, Касперова, В. Іванова, Мезенцова, Зайкевича, П. Іванова, Редина, Сокальського, Твердохлібова, Шиманова, Илларіонова, Багалія і инших; але зовсім мало таких праць, автори котрих пильнували осягти по можливости усе життя слобожан, а не ту або иншу його окрему галузь. Можна сказати, що таких загальних розвідок ми маємо тільки дві: одну дуже стару — «Топографическое описаніе» Загоровського 1788 р. і другу теж дуже перестарілу, хоч і добре в свій час оброблену книжку — «Военно-статистическое обозрѣніе» капитана Мочульського 1850 р.
Одночасно я даю зараз два загальних описи життя
5
