і 29-VI ввечері між ними стався розрив. Під час жвавої дискусії з приводу земства городовик Білоусов, молодий гарячий адвокат, кинув якесь образливе слово на адресу полк. Філімонова, голови Військового Правительства. Козаки зажадали вибачення. Білоусов відмовився. Тоді козаки покинули засідання, залишивши П. Л. Макаренка, який з годинником в руці ультимативно заявив, що коли протягом певного часу Білоусов не вибачиться, то козацька частина «Совѣта» назад вже не повернеться. Обурені таким ультиматумом і в такій формі городовики не зробили того, що повинні були б зробити в инших умовах — вплинути на свого гарячого товариша, щоб той вибачився перед ображеним, або, принаймні, відмежуватися від нього. Інцидент ще більше загострився. Тому що ніякої серйозної спроби полагодити його ні одною стороною зроблено не було, можна припускати, що він був лише приводом для тих, хто вже раніш вирішив розірвати.
Козацька частина Обласного «Совѣта» проголосила себе «Войсковымъ Совѣтомъ». Певно, коли б городовики, що постійно живуть на Кубані, були приняті в козаки, а в Обласному «Совѣтѣ» засідали не «граждане-казаки» і «граждане-иногородніе», а козаки-громадяне Кубані, то дійсна демократична самоуправа не тільки не злякала б її, а вона сама вчепилася б за неї.
Козаки — члени Обласного «Совѣта», представники ріжних течій політично-громадської думки — однодушно пішли на розбрат з городовиками. Ура-козаки (більшість) були вдоволені, що трапилася щаслива нагода порушити неприроднє, на їх думку, становище, коли козаки взагалі ведуть якісь розмови з «бісової душі городовиками», котрі «на наших животах живуть»; прихильники окозачення городовиків — козаки, свідомі українці (де-кілька душ) — гадали, що вони розбрат учиняють не з городовиками, а з їх проводирями-чужинцями, а козаки представники російських політичних партій (теж де-кілька душ) не могли не визнати претензії на участь у громадсько-політичному життю Кубані випадкових людей несправедливими, і хоч і боляче було їм іти на розбрат з товаришами однодумцями — городовицькими проводирями, а вони теж приєдналися до більшости (з городовиками лишився лише козак — ветеринарний лікарь А. В. Юшко, «толстовець» і в той же час російський с.-р.).
Четвертого липня Військовий «Совѣтъ» проголосив, що Кубанський Обласний Комітет більше не існує, що владу перебрали Військовий «Совѣтъ» і Військове Правительство, і пообіцяв увести на Кубані безстанову демократичну самоуправу.
Козаки, городовики — «корінні» і «вічняки» — та великі землевласники[1], котрі трусилися над землею і були певні, що «Войско» її врятує, а також торгово-промислові кола визнали нову владу. Комісар Тимчасового Уряду К. Л. Бардіж з свого боку осібним обіжником (ціркуляром) санкціонував «державний переворот».
- ↑ Великі землевласники на Кубані під проводом Бабкіна і Ніколенка були зорганізувалися в союз і мали власну пресу.
