Комітету Турутін з'їздив до Петербургу, одержав категоричну обіцянку Тимчасового Уряду задовольнити «желаніе революціонно-настроеннаго населенія Кубанской Области имѣть земство» і навіть проєкт останнього; треба було познайомити Обласний «Совѣтъ» з загальними принципами майбутньої безстанової демократичної самоуправи.
Обласний «Совѣтъ» був у кворумі, головував адвокат Ліберман. З великою увагою вислухали члени «Совѣта»–городовики повідомлення Турутіна про те, на яких підставах має ввестися земство. Демократичні засади його — не довгий час (один рік) перебування на Кубані для набуття права, на участь в земських виборах, перехід громадських (козацьких) установ і майна в розпорядження земства — ці засади цілком задовольнили городовиків.
З напруженою увагою вислухали повідомлення Турутіна члени «Совѣта» — козаки. Позбавлення козаків права самостійно розпоряджатися козацьким добром, загроза козакам відсуненням їх, як меншости населення в значній кількості станиць, від рішаючих впливів на справи, залежність інтересів постійного населення від зайшлого випадково елементу (під час війни і в звязку з нею на Кубані опинилося чимало ріжного люду, що вже більше року перебував на її території) — ці засади не задовольнили, а обурили козаків.
Стрілися інтереси двох частин населення краю: козацтва, з його добрами і звичкою самостійно розпоряджатися своїм добром, і городовиків, в більшості не володіючих добрами, але набувших бажання зрівнятися з козаками в праві розпорядження козацьким добром.
Козак не хотів безоглядно поступитися своїм добром на користь городовикові, городовик же, в душі якого з вибухом революції прокинулася з непереможною силою невміруща хліборобська жадоба землі, засвоїв думку, що Російські Установчі Збори примусять козаків дати йому і землю і право розпорядження козацьким добром, і не схотів відмовитися від «здобутків революції».
Козацькі проводирі були певні, що городовицькі проводирі мріють про розкозачення козаків. Їм здавалося, що земство — перший ступінь до переходу і влади і майна козацького в городовицькі руки, що демократичні підвалини його приведуть до того, що люде, чужі краєві — Лібермани, Турутіни, Сверчкови й инші посядуть козацьке добро і будуть розпоряджатися ним.
— Ми дбали, ми будували церкви, школи, шпиталі. Козацькі громади мають свої землі, капітали. А ви кажете, що козацьким добром можуть розпоряджатися навіть ті, хто випадково попав на Кубань, хто сьогодні живе тут, а завтра буде десь. А коли б козаки прийшли в Тверську чи в Рязанську губернію та сказали: — пустіть нас господарити разом з вами та ще й земельки нам дайте, — пустили б козаків? дали б їм землю? Ні, не пустили б, а сказали б: «Одряжайтеся на Кубань, там ви й родилися й хрестилися, а ми й самі дамо собі раду». — Так приблизно формулювалася думка проводи-
