комісія, яка мусіла бути утворена при Обласному Виконавчому Комітеті.
Перший З'їзд представників населення не зачепив ні одного болючого питання життя Кубані. На засіданні фракції «іногородніх» було визнано: «іногороднє населення области ніяких вимог, що до козацьких паєвих земель і козацького військового майна, ставити не наміряється, бо переконане, що Всеросійські Установчі Збори знайдуть можливість задовольнити потреби іногороднього населення области, не порушуючи інтересів трудового козацтва»[1]. Ця резолюція, на думку російської інтелігенції, що вела провід на З'їзді, повинна була заспокоїти козаків, вдовольнити городовиків, а тих і других примусити чекати, коли Всеросійські Установчі Збори чи так, чи инак полагодять «кое-какія ненормальности» в житті Кубані. «Ненормальности» — тяжкі недуги Кубані не тільки не було виявлено на З'їзді, а навпаки, загнано в глибинь.
З'їзд не задовольнив ні козаків ні городовиків. Городовики хотіли одержати землю, але в той же час вони хотіли мати «рівність» і «братерство» з козаками (хоч не знали, як це можна зробити). Козаки були приголомшені тим, що на З'їзді представників населення Кубані провід вели не козаки, а городовики, що для козацьких справ не самостійний орган утворено, а комісію при Комітеті, та й про цю комісію згадується лише в примітці до параграфа статуту Комітету. Резолюція фракції іногородніх про недоторканість козацьких земель козаків не задовольнила, бо вони знали, що городовики з Кубані не підуть, що коли Всеросійські Установчі Збори дадуть їм землю, то дадуть не чию, а козацьку… На З'їзді чимало було городовиків не кубанців, котрі лише недавно прибули на Кубань. Думка про те, що доведеться й недавно прибувшим городовикам давати землю, нервувала й озлоблювала козаків.
Ледве стримуючися, дочекалися вони кінця З'їзду і зітхнули з полегшенням, коли лишилися самі, щоб обговорити свої козацькі Військові справи.
Одну з можливостей полагодити з самого початку відносини між козаками її городовиками було загублено.
Певно, що не легко було б добитися «рівности» й «братерства» між козаками й городовиками, але при доброму бажанні козацьких і городовицьких проводирів все ж можна було це зробити. Та не було бажання ні в тих ні в других. Козацькі проводирі, не хлібороби, знали, що коли козацькі громади приймуть «своїх» городовиків до громад, цеб-то, в козаки, то не хліборобам не вистачить землі, і вони позбавляться паїв, а російська революційна демократія навіть не вважала можливим ставити питання про окозачення городовиків, бо, на її думку, таке розвязання городовицького питання не тільки було не демократичним, а ще й ховало в собі контр-революційну загрозу.
- ↑ Г. Покровскій. «Деникинщина». Берлін, 1923 р., ст. 14.
