Кубані, і на Україні, і в Грузії, і в Фінляндії так, як їй, а не кубанцям, українцям, грузинам та фінляндцям, здається кращим; що Росія не згодиться зректися можливости розпоряджатися кубанцями і добром кубанським так, як їй здається необхідним; що воля і право на творення свого життя ніколи не даються, а беруться, одвойовуються, і що Кубань зможе і те й друге відвоювати від Росії лише вкупі з Україною. Об'єднання Кубані з Україною, утворення на федеративних підвалинах одного державного українського організма, боротьба цілого українського народу за своє визволення, а на Кубані приняття в козаки всіх городовиків, що постійно живуть у краю, передача землі хліборобам і законодавство, забезпечуюче інтереси робітників — така в загальних рисах була програма представників четвертої течії.
Третю і четверту течію представляла нечисленна інтелігенція українська (козацька й гордовицька), національно свідома і напівсвідома. Чимало представників другої течії українського походження з симпатіями ставилося до програми третьої течії в частині, що торкалася національного питання, а представники третьої і четвертої течії підтримували представників другої течії в їх боротьбі з централізаторськими стремліннями представників першої.
Нечисленна інтелігенція горців, головним чином черкесів, в меншості своїй поділяла думки представників третьої і четвертої течії, а більшість її і несвідомі елементи майже завше підтримували представників другої течії.
Політично-громадська думка не була зформульована і виявлена в якихсь сталих програмах; інтелігенція Кубані, як і маси народні, творила нове життя, керуючися інстинктом, симпатіями, а инколи й особистими цілями. А козацька інтелігенція иноді навіть вихвалялася відсутністю серед козаків партійно-громадських об'єднань («Мы казаки, у насъ партій нѣтъ»). Ґрунт для тих чи инших настроїв, для тієї чи иншої думки місцевої інтелігенції давали настрої мас.
Станиця… велике народнє зібрання на церковній площі… Козаки, гордовики, чоловіки, жінки… Жінок-городовичок значно більше, ніж жінок-козачок. Городовики радісно настроєні, козаки похмурі. Оратор говорить: «Ніч… неволя… раби… нерівність… ворожнеча… сталася революція… сонце… земля і воля… рівність… братерство…» Городовики нестримано виявляють радість, вони кинулися б в обійми козакам, як брати, але до козаків і не підступиш; вони похмурі, вони невдоволені, що оратор городовик «пащекує» про землю… Козаки нічого не мають, щоб городовики мали і землю, і волю, і рівність, але там, відкіля прийшли, а не тут, не у «нас», не на Кубані. Козаки не хотять «рівнятися» з городовиками. Городовики й не думають іти «з дому». Послухавши «оратора», всі насуплені мовчки розходяться.
В кожній станиці два табори: козаки й городовики, дві «партії»: козацька й городовицька. На чолі козаків стає козацька інтелігенція, котра береться обороняти козацьку землю від городо-
