Представники третьої течії (незначної) — козаки й гордовики орієнтуються на ідею союза народів Росії.
Коли вибухла революція, вони, як і всі «присоединенные» й «покоренные» (а їх було чимало: за останні двісті років Росія мирно жила по підрахунку ген. Куропаткіна 72 роки, а 128 років воювала майже виключно за «расширеніе предѣловъ»), відчули, що Кубань, населена в більшості українцями — не руський край. У цих кубанців з'явилося бажання відродити свої старі, потоптані російським урядом права і привілеї українського козацтва і на ґрунті їх утворити краєве життя. Вірилося, що російський народ по-братерському поділиться волею з усіма, хто вкупі з ним мучився в «тюрмі народів». Вірилося, що душа російського народу не отруєна бажанням панувати над народами, а до того ж відомо було, що й російська революційна демократія визнавала необхідність знищення національного поневолення. Та не забувалася й промова П. М. Мілюкова, лідера поміркованої партії к-д в Державній Думі (22 лютого р. 1914) з приводу інтерполяції в справі заборони Шевченкових роковин («Українського руху ніхто не видумав, український рух існує і буде існувати… Ми вважаємо, що прав був той український письменник, котрий сказав, що українському народові треба всього того, чого треба й иншим народам…» — казав, між иншим, Мілюков)[1]. Вірилося, що народи Росії, скинувши ярмо абсолютизму та централізму, зможуть утворити спільне життя без народа пана і народів рабів.
Представники третьої течії хотіли утворити з Кубані державний організм, який зміг би, як самостійний член, приняти участь в утворенні союзу народів, що входили в склад бувшої Росії.
На Кубані, на думку представників третьої течії, не повинно бути поділу постійного населення на стани; вони гадали, що в інтересах Кубані треба зрівняти в правах і обов'язках городовиків з козаками, а українському і черкеському населенню дати повну можливість жити національним життям.
Кубань — федеративна частина федеративної російської республіки, зрівняння в правах з козаками городовиків, забезпечення інтересів робітників, передача землі хліборобам і скасування національного гніту — такі були загальні бажання представників третьої течії. Здійснення цих бажань, на їх думку, забезпечувало б і культурний розвиток українського населення Кубані.
Представники четвертої течії гадали, що російський народ звик уже почувати себе дома скрізь, де б його нога не ступила: чи то в Київі, чи в Катеринодарі, чи в Варшаві, чи в Тифлісі; що російська інтелігенція добровільно не зречеться бажання творити життя на
- ↑ «Вістник Союза визволення України», ч. 143, ст. 201–202. (Пізніше — р. 1918, Мілюков казав: «Вся ця Україна вигадка купки інтелігентів, ніякого національного руху немає на Україні… Нема й мови української»/ — М. С. Маргулиес. «Ясская делегація». Летопись Революции, кн. I, 1923 р., ст. 208–209).
