коло «правленія» або йде в майстерню до шевця, до кравця, до бондаря; він працює дома, коли є коло чого працювати.
Школяреві козакові дванацять років, а він уже вміє і «навкулачки» битися. Він уже й рукава засукує, ніби й справжній парубок (а коли нема поблизу старших, то і «в-віру» лається). Та він уже знає й насолоду перемоги в боротьбі з… «бісової невіри городовиками». Городовикові дванацять років, а його вже не раз і не два застукували в суточках його однолітки козаки. Він уже був у бувальцях, не одного й синяка вже зносив, тай не за одну розпанахану сорочку дала вже йому мати «трипарів».
Сімнацятилітньому козакові громада дає пай. (По де-яких станицях на Закубанні паї даються десятилітнім хлопцям. Батько мусить викорчувати землю, щоб син у 17 років мав чистий пай).
Пай дається парубкові незалежно від того, скільки паїв батько його вже має, хлібороб він чи ні, і що він робить з землею. Пай дається парубчакові, бо він козак, бо він мусить за свій кошт справитися на службу.
Городовикові-хліборобові паю не дають. Городовик-хлібороб робить у козака з мірки. Не хоче працювати з мірки — може взяти в оренду якусь десятину чи сирітської землі чи у козаків-панів, що самі своїх паїв не обробляють і в станиці не живуть, а якщо й живуть, то їм з-за служби (писарської, фершальської і ин.) не до землі.
Сімнацятилітній козак починає парубкувати. Гуде «козацька» улиця. Нема найлюбішої розваги в козаків-парубків, як дати городовикам «доброї кладі». На «улиці» зводяться рахунки між парубками: пробиваються голови, вибиваються зуби, юнаки калічаться, і «куркулі» (так дражнять козаків) на все життя в знаки даються «городовичні». Буває й навпаки.
Парубок-козак вже й на городовика — чоловіка старшого віку гримає. Він на старого городовика рукава не засукує, але «в-душу» лаятися при ньому не соромиться. Городовика, хай і сивого чоловіка, парубок-козак не поважає, бо він же… «нагородній бісова-душа».
Парубок-городовик перед старим козаком не такий завзятий.
19 років козакові, і він береться за підготовчу працю до служби (станична громада обмірковує і вирішає, кому з козаків молодих де служити; заможніших громада призначає до кінноти, бідніших призначає в пластуни). Ходив колись козак до школи, але забув науку[1], і знову дві зіми він учиться в школі (вечірні заняття). Два роки відбуваються і вправи військові (для кінноти на конях). Інструктор (громадський, з досвідчених вахмістрів) учить козаків і військової вправи і «словесности». Сотенний командір чи команді-
- ↑ Це трапляється особливо часто з козаками, для яких матерньою мовою є мова українська. Важко давалася їм в школі наука чужою російською мовою по незрозумілих підручниках (що иноді навчали чомусь кумедному: кіт плаває в морі, луна світить з неба і т. ин.), і вони легко забували і те, що було в цих підручниках, і мову, якої вони, крім школи, ніде не чули і не вживали.
