І мабуть ні в одному закутку України російський уряд не дбав так уперто і так старанно про обмосковлення українського населення, як це робив він на Кубані. Та може через це нігде уряд і не мав більшого успіху в своїх заходах, як тут; хоч це обмосковлення посувалося й не дуже хутко.
Головнокомандуючий кавказькою армією кн. Барятинський р. 1861 писав військовому міністрові: «Двѣ части, изъ которыхъ составилось нынѣшнее Кубанское Казачье Войско, до сихъ поръ различны между собою и имѣютъ только то общее, что благосостояніе казаковъ, при всѣхъ богатствахъ края, не развивается. На это есть очень много причинъ и между ними главныя: замкнутость казачьяго сословія и пользованіе землей всѣмъ войскомъ безъ права пріобрѣтать часть оной въ собственность… Но замкнутость казачьяго сословія имѣетъ другую болѣе важную сторону: она развиваетъ духъ отдѣльности въ государствѣ. Въ бывшемъ Черноморскомъ войскѣ, состоящемъ изъ малороссіянъ и хранящемъ преданія запорожской сѣчи, эта отдѣльность принимаетъ видъ національности и выражается нерасположеніемъ къ иногороднимъ, которыхъ казаки недружелюбно называютъ москалями. Сліяніе бывшаго Черноморскаго войска съ Кавказскимъ можетъ дѣйствовать противъ этого особенно вреднаго въ настоящее время начала, но необходимо, чтобы сліяніе это было не только административное, а проникало въ самый бытъ казаковъ»[1].
Було вже зазначено, що козацькі привілеї і права швидко почали обмежуватися і цілком порушуватися. Не без опіру стрівали козаки заходи уряду — і просили вони його і бунти счиняли[2], але
- ↑ М. И. Венюковъ, та ж праця, ст. 252–253.
- ↑ Останніми такими бунтами були бунти, які викликало примусове переселення в Закубання (під час цих бунтів особливо вславилася своєю упертістю і непокірністю ст. Полтавська). Щоб швидче обмосковити Чорноморців, російський уряд обібрав знаряддям для цього Лінєйців і склав план заселення Закубання, згідно якому Лінєйців мусіли переселяти на нові місця цілими станицями, а Чорноморців розпорошувати по новоутворених з Лінєйців станицях окремими родинами. (Спочатку була думка переселити за Кубань і за Кавказ поголовно всіх Чорноморців, а їх землі віддати переселенцям з Росії, але царь Олександер II погодився лише на переселення окремих родин — спочатку охочих, а як їх не вистачить, то призначених Головнокоманд. кавказькою армією зі всіх станиць — «въ награду Войску за постоянное доблестное служеніе престолу и отечеству и за охраненіе имъ въ теченіи 70 лѣтъ дарованныхъ ему земель»). Почали переселення з Єйського повіту; єйчане на таке переселення погодилися. Коли ж дійшла черга до таманців та катеринодарців, то останні відмовилися йти «к бісовому батькові за Кубань». До козаків пристала частина старшини, і коли головний розпорядчик переселення граф Євдокімов прибув до Катеринодару, вступила з ним в суперечку. Спіраючися на царські грамоти, на споконвічні козацькі привілеї, чорноморське офіцерство доводило Євдокімову беззаконність і жорстокість цього переселення.
«Хіба Ви, Ваше Сіятельство, хочете завойовувати Закубання нашими жінками та дітьми?» — питав його, між иншим, військовий старшина К–ський. А полковник Р–ль, плачучи, казав: «у нас відобрали дороге нам ім'я Чорноморців, ми не маємо права самі вибірати отамана, нас гонять з землі, котра затверджена за нами».
