Року 1861 західню частину Лінії, а саме 6 бригад, злито з Чорноморцями в Кубанське Козацьке Військо, а з східньої — утворено сучасне Терське Козацьке Військо. Де-яка частина Лінії була приєднана до Ставропольської губернії з поверненням козаків у селян[1].
Після цього, в звязку з дозволом купувати садиби на козацькій землі у власність, число переселенців ще більше зростає; протягом яких-небудь 10–15 років на Кубань переселилося по-над 250.000 душ, переважно українців[2]. Частина цих переселнців разом з козаками-переселенцями з Чорноморії, Лінії та Азовського Війська, яких уряд переселяв силоміць (було також трохе і донців, і уральців, і оренбуржців) заселює передгір'я і кавказькі гори. Таким шляхом утворено було в Катеринодарському (за Кубанню), Майкопському, Лабинському та Баталпашинському повітах багато станиць, які вважаються «лінєйськими». Щоб надати цим станицям російський вигляд, уряд дав багатьом з них такі назви: «Калужская», «Пензенская», «Рязанская» «Тверская» і т. д., і т. д., а українські прізвища козаків поперевертав на російський лад, і таким чином з'явилися «лінєйці»: Швецови, Мельнікови, Ковальови, Іваненкови, Крамарови, Шевченкови, Шаповалови, Сушкови, Бабієви і т. д., і т. д.
Російські назви станиць не мають нічого спільного з минулим життям їх мешканців. Швець, Мельник, Коваль, Іваненко, Крамар, Шевченко, Шаповал, Сушко, Бабій і инші хай найбільші лінєйці не прийшли на Кубань з губерній Калузької, Пензенської, Тверської, як не прийшли з них сюди й Новікови, Русанови, Колкови, Бірюкови, Цареви, Авдєєви і ин.
Українці, головним чином, заселили і Чорноморську губернію — переселенці та втікачі з України, азовці та чорноморці, особливо останні, що в наслідок примусового переселення заснували між Новоросійськом і Сочі 12 станиць, які складали, так званий, шапсузький береговий батальон. Року 1870 козаків цього батальону повернуто в селян, а станиці перейменовано в села. Козаки не хотіли розкозачуватись і просили дозволу повернутись на рідну Чорноморію, але уряд на це не погодився[3].
- ↑ Цікаво, що назва «Кубанське» військо швидко стала відома в Туреччині серед нащадків Запорожців, і де-хто з них засвоїв її і собі. Так, напр., в селі Майносі (біля міста Цандерми в Малій Азії), де живе де-кілька сот козацьких родин, осаул, закликаючи на раду, вигукує: «Гей, господа козаки, велике військо кубанське, ходіть вісті слухати». («Майноскіе казаки». «Кіевская Старина», 1889 р., № 9.).
- ↑ Перевагу українців в колонізації Північного Кавказу стверджують і російські дослідувачі переселенчеської справи, яких не можна запідозрити в українофільстві, наприклад: Ріттіх — «Переселеніе», кн. Васільчіков — «Землевладѣніе и земледѣліе», Б. Ленскій — «Крестьянскія переселенія» (див. також «Окраины Россіи». Подъ редакціей П. П. Семенова, Вице-Предсѣдателя Импер. Русск. Геогр. Общ. С. П. Б. 1900 г. изд. Мин. Фин., ст. 234; Хорошинъ, «Казачьи Войска», С. П. Б. 1881).
- ↑ Л. С. Личковъ. «Очерки изъ прошлаго и настоящаго Черноморскаго побережья». «Кіевская Старина», 1903 р., № 6 і 10.
