мати до війська: 1) українських козаків, однодворців та державних селян, 2) міщан, звільнених своїми громадами, 3) відпущених на волю, які мають відповідні відпустні посвідки, 4) людей, які на підставі постанови суда одержали волю, 5) дітей салдатських удовиць, які виходять заміж за козаків, 6) дітей одставних салдат, які попали на службу при поділі військової повинности між державними селянами, та їхніх дітей, котрі не знаходяться на військовій службі, 7) азіятів ріжного роду»[1]. Ці елементи та переселенці з Чорноморії, Старої Лінї, та Терщини заселили Нову Лінію, лінію вздовш річок Лаби, Білої, взагалі колонізували Лабинський, Майкопський та Баталпашинський повіти (наприклад, року 1858 для заснування станиць — Спокійної, Підгорної, Удобної, Передової, Ісправної і Сторожевої переселено 639 родин «анапців» (українців з походження), 570 родин старолінєйців, 200 родин донських козаків і 200 родин малоросійських козаків)[2].
Терські та гребенські козаки, а почасти й кізлярські, спочатку користувалися самоврядуванням і мали свого виборного отамана, але згодом все це було російським урядом скасовано. Спершу, виборні отамани були підпорядковані російським генералам, а потім (за царя Олександра I) їх замінили призначеними з російських генералів. Отамани мали права дивізійних начальників і підлягали Ставропольському генерал-губернаторові, а з утворенням Кавказького Лінєйного Війська прийшов кінець і станичному самоврядуванню. Стара Лінія (кубанський полк) та козаки полків кізлярського, моздоцького, волзького та кавказького ніякого самоврядування не знали; станиці мали право обірати лише суддів. На чолі кожного полку стояв призначений російською владою полковий начальник, який всім правив через нижчу полкову адміністрацію, теж призначену (лише новим станицям, заснованим року 1803 та 1804 переселеними на Лінію українськими козаками, було дано тимчасово право обірати кандидатів на посади полкових старшин). Після утворення Кавказького Лінєйного Війська полковий устрій зо всіма його обмеженнями поширився і на всю Лінію, яка від станиці Воронізької — що на Кубані — до Кізляра була наново поділена на полкові округи. На чолі округ стояли призначені полкові начальники (полкові начальники і штабові офіцери призначалися лише з армійських офіцерів), які мали й цивільну владу. А станицями правили офіцери команданти, які теж мали не лише військову, а й цивільну владу[3].
- ↑ Цит. «Die Kosaken…» ст. 236.
- ↑ Ф. А. Щербина. «Исторія Куб. Каз. Войска».
«Объяснительная записка по вопросу о переселеніи на передовыя линіи» (цит. пр. Венюкова, ст. 261) каже, що Лабинська лінія заселювалась по жеребку Старою Лінією, «къ нимъ добавлялась часть переселенцевъ съ Дона и изъ внутреннихъ губерній, преимущественно изъ Малороссіи, и женатые нижніе чины кавказскихъ регулярныхъ войскъ».
- ↑ Ф. Щербина. Цит. «Исторія самоуправ. у Кубан. казаковъ», ст. 240.
Цит. «Die Kosaken…» ст. 234.
