Сторінка:Сулятицький П. Нариси з історії революції на Кубані. 1926.djvu/30

Івана Грозного, військовий загін, що заложив Терську фортецю (Терський «острог») і приєднав до себе частину Гребенців. Султан Турецький примусив Москву знищити Терську фортецю, і царь забрав своїх москалів назад. Козаки, що були в фортеці, залишилися в її околицях і почали зватися Терськими козаками. Згодом терці об'єдналися с своїми товаришами — Гребенцями під назвою терських козаків^[1].

З самого початку Терське Військо було невелике, а ріжні походи і постійна війна не давали йому можливости збільшитися (на початку 18 ст. в ньому було всього 500 кінн. і 500 піш. козаків)^[2]; були хвилі, коли воно, здавалося, мусіло зовсім загинути. Напр., царь Петро I погнав був всіх боєздатних терців в хивинський похід, і з них майже ніхто не вернувся.

Дальше існування Війська було врятоване переселенням на Терек ріжних елементів.

Ще царь Петро I перевів на Терек 1000 родин донських козаків, але незабаром половина їх перемерла з ріжних причин. Той самий царь поселив на середньому Тереку та верхній Кубані чимало україньских козаків та полонених шведів. Згодом україньскі козаки оселюються в Святому Хресті (на Ставропольщині) та його околицях, звідкіль за цариці Ганни частину їх переведено до Кізляру (Кізлярське Козацьке Військо)^[3].

Року 1770 на просторі між Моздоком і ст. Червленою російський уряд поселює 517 родин Волзьких козаків (Волзьке Козацьке Військо спочатку було засноване на Волзі, біля Дубовки, р. 1717 українськими козаками, згодом до них пристало трохи й донців); з них утворено Моздоцький козацький полк^[4].

Року 1763 до терців приєднуються осетини й кабардинці христіяньскої віри^[5].

Року 1779 з нових переселенців з Волзького Війська утворюється Волзький козацький полк. Того самого року переселенці в Ново-Хоперської фортеці (на Вороніжчині), українці, оселюються в кількості 3000 д. 4-ма станицями (Сєверна, Ставропольська, Донська і Московська) на Ставропольщині, утворивши Хоперський полк. Року 1827 Хоперський полк переводиться на верхню Кубань і Куму, де він засновує станиці: Біломечотинську, Баталпашинську, Невиномиську, Барсуківську, Бекешівську і Суворовську^[6].

 

1. Цит. «Die Kosaken…», ст. 222–226.
2. П. Г. Бутковъ. Цит. праця, т. I, ст. 15.
3. П. Г. Бутковъ. там же, ст. 29 і попер.

   Цит. «Die Kosaken…», ст. 277.

4. П. Г. Бутковъ. Цит. праця, т. I, ст. 166–168, т. II, ст. 6.
5. Цит. «Die Kosaken…», ст. 229.
6. П. Г. Бутковъ. Цит. праця, т. II, ст. 49.

   М. И. Венюковъ, «Къ исторіи заселенія Западнаго Кавказа». «Русская Старина», 1878 р., т. XXI, ст. 260–261.

   Ф. А. Щербина. «Ист. Куб. Каз. Войска», т. I.

   Його ж цит. «Колонизація Куб. обл.», ст. 536.